Коли пройшли милі чотири, почали кожні десять хвилин зупинятись.

— Прислухайся, хлопче! Прислухайся! — наказував Крига і сам, підіймаючи шапку, нашорошував вуха.

— Вуха мерзнуть, — весело одповів Оротук. Якут, щоб краще чути, незважаючи на полярний мороз, зовсім скинув шапку.

— Давай стрельнемо разок, — сказав Крига, — може, почують. Стріляй ти.

Оротук вистрілив.

Після пострілу прислухались, але ніде ніщо не ворухнулось.

Рушили далі. Через кожну милю зупинялись і робили постріл. Пройшли десять миль. Як наказував штурман, відсіля мусили почати своє кружляння навколо станції.

— Зробимо так, — звернувся Крига до Оротука, — підемо, тепер так, щоб зробити коло. Це значить, ми мусимо пройти приблизно тридцять п"ять миль. Вийдемо знов на це саме місце і тоді вже рушимо ближче до станції. На тридцять миль нам доведеться витратити, мабуть, дві доби. Щопівмилі ми гукатимемо і кожну милю даватимемо постріл.

— А як ви гадаєте, — спитав Оротук, — хто швидше зможе знайти їх? Ми чи штурман із Темаром?

— Ну, звичайно, вони. Але хто знає, де той табір. Радиста ви знайшли на значній віддалі од нашої хатини, але ж він міг і одійти на значну відстань від табору.

Тепер найголовніше було не збитись з дороги. Крига все частіш позирав на стрілку компаса та звірявся з циферблатом крокоміра.

Ішли, перекидаючись між собою словами. Оротук розповідав мисливцеві про подорож на аеросанях та ставив численні запитання про те, як жилось в крижаній хатині.

Ішли й уважно приглядались до кожного тороса, до кожної невиразної плями на снігу, до кожної виїмки в льоду.

Але ніде ніщо не свідчило про якусь живу істоту.

— Шкода, що нема з нами собак, — зауважив Крига.

— А чому ви не взяли їх з собою на дирижабль? — спитав Оротук.

— Я був за те, щоб хоч парочку взяти, — відповів мисливець. — Але штурман запротестував. Каже: «Харчів на них багато брати». А були б у нас собаки, хороші полярні собаки, ми б їх самих на розвідку пустили.

Крига почав відчувати втому в ногах. Придивляючись до Оротука, він помітив, що хлопець, незважаючи на тяжку попередню дорогу, наче й думки не має про втому.

— Ти не втомився? — спитав Крига якута.

— Я? Ні! На лижах я не втомлююсь. Про це ж я писав штурманові, але він, мабуть, мені не повірив.