— Ну і нудьга…

Крига нудився. За весь час перебування на кризі він бачив тільки одного ведмедя. Це було місяців два тому, коли вони були ще далеко від полюса. Той ведмідь, помітивши людину, швидко зник між торосів.

— Ну й пустиня… — знов промовив сам до себе мисливець. — Жодної живої істоти. А Офіура запевняв, що під кригою, — і мисливець глянув на коробку, — є якісь черв"яки і навіть рибки.

Під коробкою було прорубано ополонку. Щоб вона не замерзла, її захищали сніговою шапкою та оленячим хутром. Проте двічі на добу мисливцеві доводилось вирубувати відтіля новий лід, і вже після того зоолог Офіура брався до різних спостережень там.

Крига сів на коробку і замислився.

Він пригадував, як колись плавав боцманом, як потім зайнявся виключно мисливством. Багато різних пригод поставало в його пам"яті.

Було холодно, але йому не хотілось іти до намету і лізти в свій хутряний мішок.

В крижаній хатині спали Бойчук і Офіура.

Взагалі вони чергувались, кому де спати. Побоювались, щоб саме під ними не тріснула крига. Тоді той, хто залишиться на кризі, зможе подати допомогу тим, що опиняться у воді.

Крига пригадував різні спільні пригоди із штурманом Бойчуком. Коли враз його думки було перервано. Йому почувся якийсь звук. Він підвів голову і нашорошився.

Десь далеко начебто щось гуркотіло.

Він напружено прислухався. Але за хвилину цей звук стих. І замість того здалеку донеслась якась музика. Безперечно, то була музика. Тільки дуже далеко. Але ось музику заглушило якесь торохкотіння. Та за хвилину замовкли всі шуми й звуки.

Мисливець схопився на ноги. Він одійшов метрів сто од своєї хатини і виліз на одинокий торос, що високо здіймався над крижаним полем.

Він оглянув місцевість навколо, скільки дозволяла місячна ніч, але нічого, крім крижаних просторів, обсипаних снігом, не побачив.

Довго вдивлявся мисливець у далечінь, але ніде нічого не помітив.

Нарешті, він зліз з тороса і, поволі крокуючи, повернув додому.

Але, пройшовши лише половину відстані між торосом і хатиною, знов почув музику.

— Фу-у! — фукнув мисливець і спитав сам себе: — Збожеволів, чи що? Невже це мені здається?

Але музика не вщухла, поки її не змінило торохкотіння. Крига бігом кинувся до хатини.

— Андрію, Андрію! — затермосив він штурмана, просуваючись крізь двері.