Тоді замовкли і стали прислухатись. Здалеку долетів постріл, і одразу після цього загуркотіло.
Усі троє побігли на той гуркіт. А гуркіт все дужчав і дужчав, і не встигли вони перебігти свого рівного поля, як з-за торосів виповз дивний екіпаж.
— Це аеросани, — сказав Бойчук, зупиняючи товаришів. Рівною кригою сани пішли швидше і за кілька хвилин були перед хазяями Північного полюса. Саме в цей момент щось гучно тріснуло в моторі, і сани зупинились.
З саней вискочив маленький-маленький чоловічок, підійшов до Бойчука і, витягтись по-військовому, одрапортував:
— Товаришу штурман Бойчук, човен-аеросани «Переможець Арктики» прибув у ваше розпорядження. Командир і радист я — Володимир Велетень. Моторист — Темар. Рульовий — Оротук.
Штурман і його товариші остовпіли. Перед ними були троє «зайців», які літом намагались полетіти з ними з Москви на дирижаблі.
Штурман підійшов до саней. Відтіля вилізли Темар і Оротук. У санях залишилась ще одна людина.
Хто ж четвертий залишився лежати на споді аеросаней?
НЕВІДОМИЙ
— А мотор наш, здається, дуба дав, — сказав Темар Оротукові в той момент, коли увагу Бойчука притягла людина, що лежала в санях.
Офіура і Крига стискали хлопцям руки.
— Ну й герої! — гукнув штурман. — Коли б знав, що ви такі, обов"язково взяв би тоді з собою. Але хто це четвертий?
— Хіба ви не знаєте? — здивовано скрикнули хлопці.
— Ні, відкіля нам знати?
— Так це не з вашої станції?
— Ні.
Шестеро людей здивовано дивились то один на одного, то на сьомого, що лежав у санях.
— А ми гадали, що це хтось з вас, — сказав Володя. — Ми знайшли його миль за п"ятнадцять од вашої станції. Оротук перший помітив людину, що лежала під торосом. Першу хвилину ми гадали, що він мертвий. Але виявилось, що серце ще билося. Він замерзав. Ми його одтерли і закутали хутряним одягом. Але він лише стогнав.
Здивований Бойчук наказав занести хворого до хатини.