І штурман, і зоолог підвелись разом.

— Що сталось?

— Товариші, — відповів їм Крига, — я, здається, божеволію.

— Раз ти такої думки, — промовив серйозним тоном Офіура — то це, мабуть, так. — І, наче стверджуючи, зоолог мотнув головою. Штурман весело розсміявся.

— Ну, друзі, жарти жартами, а ви вийдіть на спардек і послухайте. Може, й ви збожеволієте.

Спардеком старий боцман називав крижаний майданчик між хатиною й наметом.

— Чую музику. Розумієте що-небудь?

— Музику? — здивовано спитали штурман і зоолог ураз. Та Крига скоренько витяг обох з хатини. І справді, всі почули музику, а потім гуркотіння.

— Рушниці сюди! — закричав Бойчук. — Боцмане, сигнальну ракету.

Мисливець і зоолог побігли за рушницями. Крига витяг з якоїсь скриньки ракету.

— Це схоже на гуркіт мотора на літаку, — сказав Офіура.

— Я думаю, шо так воно і є, — відказав штурман. — Серед торосів спустився літак і не може піднятись. Це, мабуть, якийсь відважний льотчик, що насмілився поночі долетіти до полюса і перелетіти через всю Арктику.

Мисливець недовірливо похитав головою:

— І ви думаєте, що він узяв з собою фортепіано? — спитав Крига товаришів.

— Стріляйте! — відповів командою на це зауваження Бойчук.

Гримнули три постріли.

Після цього Крига пустив ракету. Вона знялась високо вгору, позначивши шлях вогняною ниткою, і розірвалась на півдюжини вогнів, що поволі спадали вниз.

Правда, місячне світло скрадало красу цих вогнів.

— Стріляйте! — знов скомандував Бойчук.

На цей раз вони дали залп.