Їх човен проминув острів Кетліца й тепер наближався до острова Луїджі.

Коли це враз з північного заходу піднявся густий туман. Насуплені хмари наближались до них. Та ось все море й острови закрило від мандрівників наче сірим холодним димом.

Темар зменшив швидкість човна. Він боявся у цьому тумані, ідучи повним ходом, налетіти на якусь крижину, що зустрічались досить часто. Лише недавно проминули вони айсберг заввишки кілька десятків метрів. Удар в таку крижану скелю з розмаху був би смертельним для човна.

Темар, облишивши мотор, взявся кріпити тросами різні речі в човні. Біля бортів він міцно прикріпив складані гумові матраци й подушки. Ці матраци й подушки в разі потреби надувались повітрям. Під час шторму, коли б навіть водою залляло човен, гумові кулі з повітрям не дали б йому потонути.

Взявши важкий молоток, Темар набивав на борти кусок клейонки, яка мала захищати хлопців від бризок і дощу. З тим молотком він нахилявся то над одним, то над другим бортом. Раптом, за щось зачепившись, Темар розтягнувся через увесь човен; падаючи, він не випускав молотка з рук і ударив ним з усієї сили. Як на те, удар пройшося по компасу Анкауге.

Володя скочив із свого місця. Оротук на хвилину випустив з рук руль.

— Що сталось?

— Що сталось?

Ураз запитали обидва хлопці Темара.

— Зачепився…

Потім, глянувши на розбитий компас, сполотнів і з жахом подивився на товаришів:

— Я заслуговую на те, щоб мене викинули в море за цей вчинок, — сказав він.

— Розбив компас?! — скрикнув Володя.

Хлопці зрозуміли, що це була майже катастрофа. Другого компаса не було. Ні сонця, ні зір не видно. Не видно землі. Навколо туман. Тепер, безперечно, вони заплутаються в цьому тумані.

Мовчки сиділи з хвилину. Навколо висів той самий туман. Здавалось, сумно стукотів притишений мотор. Темара охопив розпач. Він ладен був прийняти яку завгодно кару.

Перший заговорив Оротук:

— Трапляються гірші випадки. А тепер… Вітер дме з півдня. Триматимемо курс проти вітру. Трохи праворуч, і наскочимо на якийсь з островів.

Сказавши це, Оротук знов сів до руля.

— Не журись, Темаре, — звернувся Володя до товариша, — таке могло статись з кожним з нас. Давай будемо закінчувати готування до шторму.

І вдвох вони швиденько й міцно поприв"язували всі речі; закрили човен клейонкою і почали надувати гумові матраци.