Але на цьому їхнє знайомство не закінчилось. Володя, оглянувши нових друзів, заявив: що б там не було, а вони мусять попасти на плавучі крижини в гості до штурмана, зоолога і мисливця.

— У мене є план, — інформував він товаришів.

Всі оточили його.

— Ми всі, — продовжував Володя, — хочемо поїхати на полюс.

— Я не наполягаю, — перебив його Василько.

Приблизно це ж саме сказав і Анкауге:

— Я мушу повертатись доглядати блакитного кита.

— Значить, подорожувати будемо ми лише втрьох, — відказав Володя, — а ви нам все ж трохи допоможете.

— Який же у тебе план? — нетерпляче запитав Оротук.

— Товариші, — почав Володя викладати свої думки, — ми поїдемо до Арктики…

— На чому? — спитав Василько.

— Не перебивай! На чому поїдемо? Це найголовніше… Дирижаблем? Це нам не вдалось. Літаком? Літака ми не дістанемо. А коли б дістали, то ніхто з нас не може бути пілотом. Дістати криголам нам теж не під силу. Та в таку кригу, як під полюсом, криголами і не заходять. На чому ж нам їхати?

— На собаках, — відповів Оротук.

— Ні, не скрізь в Арктиці крига. Там немало чистої води. Собаки моря не перепливуть, їхати в Арктику треба на аеросанях.

— Але ж аеросани не плавають, — зауважив Темар.

Володя похитав головою і сказав:

— Треба зробити такі аеросани, щоб вони плавали. Це зовсім не важко. Будуть сани-човен.

— Це буде щось схоже на глісер, — висловився Анкауге.

— Так, так.

— Але ж, — знову втрутився Василько, — я читав про випадки, коли сани примерзали до криги і їх не можна було відірвати. Нарешті, нам не вистачить на всю дорогу бензину. А де ви візьмете бензин в Арктиці?