— Нате вам мій компас, — подав Володі кругленьку штучку Анкауге.
— А я віддам вам свій годннник-хронометр, що найточніше показує час, — пообіцяв Василько.
Володя виклав дальшу програму дій.
— Ми їдемо зараз же до нас. Там налагоджуємо наші сани-човен. Спускаємо на річку Донець. По Дінцю добираємось до Дону. З Дону переберемось на Волгу. Волгою допливемо до Ленінграда, Біломорсько-Балтійським каналом — у Біле море.
Володя витяг з кишені маленьку складену карту і розстелив її на землі. Провівши пальцем через весь шлях, він зупинився на Білому морі.
— А тут ми на порозі Арктики. Тільки тут почнемо бензин берегти.
Цей план був ухвалений одноголосно.
Четверо товаришів, що мали виїздити на Україну, провели Анкауге на його поїзд. Анкауге їхав до Владивостока. Тепло розпрощались. Темар наказував доглядати блакитного кита.
Того ж вечора всі четверо залишили Москву, виїхавши поїздом на південь. Вони їхали на південь, щоб відтіля найближчим часом вирушити на далеку Північ.
НА ЗЕМЛІ ФРАНЦА-ЙОСИФА
Над островом Гукера стояли короткі дні. Наближався час довгої полярної ночі.
Але початок цієї зими був надзвичайно теплий. Ранком п"ятнадцятого вересня бородатий метеоролог наукової станції, оглядаючи термометр, записав до свого журналу: «Температура повітря +1°, сила вітру = 0».
Закінчивши спостереження, метеоролог випростався і оглянувся навколо. Перед ним лежала непорушна поверхня бухти Тихої. Над бухтою обривались крижаними стромовинами глетчери, що сповзали сюди з горбів острова. Вдалині, в напрямку до острова Скотт-Кельті, з води виступало громадище величезної скелі Рубіні Рок.
Над островами, глетчерами, скелями і бухтою панувала абсолютна тиша. Птиці, що тисячами ціле літо шумлять тут, вже залишили острови і полетіли на північ. Навколо не було видно жодного звіра. Ані білий ведмідь, ні песець, ні полярна миша не попадались на очі метеорологові. Над водою бухти також не показувалась голова будь-якого з морських звірів, що плавають у тих водах.
Метеоролог, тримаючи в руці свій журнал, милувався цим спокоєм і тишею. Коли враз його обдав порив вітру. З південного заходу піднявся вітрець. Метеоролог скоренько записав про це явище до свого журналу і знов задивився на бухту.
Але ось він увесь витягся і мало не піднявся навшпиньки. На його обличчі з"явився вираз надзвичайного здивування й уваги.
З-за скелі Рубіні Рок у бухту випливав парусний човен. Човен був невеликий, але над ним здіймався чималий парус. Човен виглядав чорною плямою. Людей в нім розглядіти було неможливо.
Метеоролог бігом кинувся до будинку станції. Він підбіг до вікон і загукав:
— Човен! Човен!