— Це містифікація!

— Відкіля там цей Велетень?

Голова комісії задумливо потер чоло і відповів на ті заперечливі вигуки:

— Ні, товариші, може бути. Ми вже одержували повідомлення з полярних станцій Нової Землі та Землі Франца-Йосифа про трьох хлопчаків, що на якомусь глісері мандрували на Північ. Мені вдалось вияснити, що це ті самі хлопці, які літом хотіли пробратись «зайцями» на дирижабль «Третя п"ятирічка». З них Володька Велетень — дійсно радист, чукча Темар — моторист і якут Оротук — мисливець.

— Але коли так, — промовив один з найдосвідченіших полярників, — то там дуже складне становище. Їм усім загрожує загибель.

— Чому ви так гадаєте? — спитали його.

— Це безперечно. Коли більшість знайдених моряків хворі, а хворі вони, очевидно, на цингу, то це вже велика небезпека. Там же нема лікаря, туди багато ліків не брали. А, по-друге, скільки мені відомо, запас харчів туди взяли на трьох чоловік на два роки. Зараз там більше двадцяти людей. Та ще й зголоднілих. Їм вистачить тих харчів місяців на два. А далі?

— Що ж ти пропонуєш? — спитали його.

— Коли б зараз не була полярна ніч, я запропонував би негайно відрядити туди повітряну експедицію. Але там же кілька місяців стоятиме темрява. А ще ніхто не літав в Арктиці в полярну ніч.

Всі задумались над словами старого полярника. Ніхто не міг нічого заперечити.

Аж ось тишу порушив голос льотчика Ковальського. що минулі роки літав на Північ, допомагаючи мисливцям полювати на тюленів.

— А я згоден летіти хоч зараз.

Тоді піднявся сивоусий голова комісії і сказав:

— Ніхто вночі не літав в Арктиці, і радянські повітроплавці полетять першими. Полетять, бо треба летіти на порятунок товаришів. Скажіть, будь ласка, хто згоден летіти?

Кілька секунд люди сиділи непорушно. Кожен наче зважував слова свого голови. І от, зваживши, всі підвели вгору руки на знак згоди летіти.

Голова погладив рукою вуса й промовив:

— Найближчими днями дирижабль «Третя п"ятирічка» мусить вилетіти на полюс. Капітаном дирижабля призначається льотчик Ковальський.