З гондоли спустили мотузяну драбину — шторм-трап, і по ній почали спускатися двоє людей.

— Привіт зимівникам Північного полюса, морякам «Рожевої чайки» і трьом хлопцям — одважним мандрівникам, — загримів у рупор капітан дирижабля.

— Ура! Слава! — залунало на крижині.

— Швидше готуйтесь до посадки, — крикнув у рупор капітан.

Штурман Бойчук наказав здоровим морякам підіймати хворих на дирижабль.

Коли весь екіпаж «Рожевої чайки» опинився в гондолі, штурман звернувся до трьох хлопців:

— А тепер ваша черга, друзі мої. Ви побували на полюсі, ви зробили виняткову подорож. Завдяки вам врятовано моряків «Рожевої чайки». Але мотор ваших саней-човна вже спрацювався, і ви не зможете на них повернутись. Вам треба повертатись дирижаблем. Їдьте, вчіться і коли навчитесь, повертайтесь на роботу в Арктику.

Троє хлопців перезирнулись, і Володя відповів штурманові:

— Ми вже про це радились. Ми вирішили, що Темар вступає до морської школи, щоб стати штурманом. Оротук — до авіаційного інституту — він будуватиме літаки й дирижаблі, а я піду до університету на фізико-математичний факультет, щоб потім досліджувати Арктику.

Троє старших полярників обнялися з молодими дослідниками і тепло розпрощались.

— Алло! — гукнув капітан дирижабля, — швидше сідайте, бо починається вітер.

І справді, відкілясь із просторів війнуло холодом, і канати, що тримали дирижабль, натягнулись, як струни. Троє хлопців миттю кинулись по шторм-трапу до гондоли.

Коли вони опинились там, капітан звелів перерізати канати.

— До побачення! — закричали з гондоли.

— Щасливої подорожі! — донеслось знизу, з крижини.

— Гей, унизу! — закричав Володя. — В аеросанях залишились олівці і пера…

— Дякуємо, — ледве чутно донісся голос штурмана.

Дирижабль став підійматись. Запрацювали мотори, збільшувалась швидкість, і скоро зник вогник, що світився над крижаною хатиною.

Вітер посилювався. Над закрижанілим морем засвистів зимовий шторм. Дирижабль то підкидало вгору, то кидало набік.

Мотори працювали на повну силу.