І ти вже не почуваєшся героєм. Тобто взагалі. Бо вчинив так, як інші. Ти просто частина військового братства, і лише це предмет для гордості. А що, хіба можна було по-іншому?
З іншого боку, наш народ складався не лише з козаків. Є ще хохли, здатні мовчки гнути шию, постійно носячи в серці страх і невдоволення.
Для мене різниця між першими й другими стала помітною на війні. На передовій майже всі щасливі, щирі, усміхнені, доброзичливі й товариські. Козацтво. Приїжджаєш у відпустку і дивуєшся контрастові на вулицях. У мирному житті занадто багато людей весь час похмурі, нудні, в усьому шукають негатив й автоматично почуваються нещасними. Кислі обличчя. Злі зомбі.
Серед них можна жити, але не хочеться з ними спілкуватися. А я тепер добре знаю, якими чудовими можуть бути люди. В теорії війна — жорсткий негатив. А на практиці виявилося, що війна — невичерпне джерело позитивних емоцій. Тому багатьох тягне повернутися в окопи.
Хтось каже, що нам подобається воювати. Для мене усе простіше. Мені набридло нещасне оточення. Мене тягне до щасливих людей. Мені подобається
ДЕБАЛЬЦІВСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ
Полювання на живця
Орлик записався у штурмовий десант маталиги[13] кулеметником. А кулеметники, я вам скажу, це дуже специфічні люди. Може тому, що кулемет у кілька разів важчий за автомат, а боєкомплект до нього — це ще кілограмів сімнадцять. А може тому, що під час бою стрічки з патронами швидко закінчуються і кулеметнику за штатом надається другий номер, помічник. Він носить частину боєкомплекту, під час бою споряджає пусті стрічки й подає їх першому номеру. Якщо з першим щось трапляється, помічник мусить його замінити. Орлик щодня діймав керівництво, вимагаючи помічника. А охочі примерзати до броні, прокопчуватися вихлопом і ловити портретом болото з траків закінчилися. І ось Тучка засватав у МТ-ЛБ Безпілотника. Орлик згадав приказку «Сильно хочеш — сильно й отримаєш», сплюнув і впевнено заглянув у майбутнє:
— Довго він у мене не протягне.
Прийшов Безпілотник. Полапав кулемет й автоматичний гранатомет (Ого!). Позаглядав у люки (Ух ти!). Орлик згори спокійненько так:
— Згорає за 15 секунд.
Безпілотник повернувся і спетляв. Оминає маталигу десятою дорогою, бо є чому.
Довелося й мені прокататися в десантному відсіку маталиги. Помітив, що всі швиденько заскочили всередину, наче місця займали. Я заліз крайнім.
— Démon, тут люк на ходу відчиняється, треба ручку притримувати.
Ясно. Маталига рушила, затрусилася, і ручка люка повільно поповзла донизу. Перехоплюю її лівою рукою й тримаю. Кляті Кардани, ручку відремонтувати лінуються, а я тепер у руку мерзну! Вже через годину від гуркоту голова стала ватяною, ноги примерзли до підлоги, а в роті гірчило від вихлопу. Може, трохи провітрити? Відчиняю люк. Ого! Болото з-під траків летить вертикально вгору на метрів десять. Краще вже вихлопом дихати, чим отримати в око грудомахою дамбаса.
Так би й пожалів сам себе, якби поряд не стирчали ноги Орлика й Кривбаса. Я хоч сиджу, а вони стоять по груди в люках зі своїми кулеметами. І вітер там сильніший, і вихлоп під самим носом. Лише ворог роду людського міг придумати такий транспорт.
Десант МТ-ЛБ набрали не просто так, а для супроводу величезної колони. Її бойове завдання — імітувати переміщення живої сили й техніки на передовій. Секретне завдання — за першим свистком розпочинати штурм Горлівки, ударити в спину орді, котра штурмує Дебальцеве. На кількох машинах спорудили дерев’яні конструкції з розмірами гармат, присобачили стволи із соснових колод і накрили брезентом. Додали кілька критих Уралів, начебто із солдатами. Пара таблеток[14] і чотири цілі маталиги, які залишилися в бригаді, довершували картину. Інші бригади й батальйони сектору «С» теж осторонь не залишилися, і колона розтяглася на кілька кілометрів. Щоб хоч трохи захистити всю цю техніку, кожну МТ-ЛБ посилили кулеметом й автоматичним гранатометом. Набрали добровольців і почали нарізати кола: вдень попід самий передній край, а ввечері — через тил у зворотному напрямі. Їздили швидко, бо москалі мін і снарядів для колони не шкодували, а місцеві запроданці-коректувальники тоді ще майже всі живі були.
В одну з машин підсадили нашого коректувальника, і він на ходу вираховував координати позицій кацапського важкого озброєння, що обстрілювало колону. Інформатори з того боку теж передавали координати цілей, багато чого вираховували спостерігачі. Словом, наша артилерія, «Гради» й «Урагани» мали купу роботи.
Збоку весь цей хоровод виглядає наступним чином: по дорозі мчить колона, її активно обстрілюють кацапські міномети, гармати, самохідні артилерійські установки (САУ), танки і «Гради». А через 5-20 хвилин їх накривають наші гаубиці і реактивна артилерія. Під шумок розвідка тихенько вираховує сєпарських коректувальників, і кого можна ліквідує на місці, а решту здає в СБУ.
Усі зайняті. Ніхто не нудьгує. Особливо ті, хто їде у колоні в якості «живця».