На другій лінії оборони, у ванній кімнаті сидів у вісімнадцятикілограмовому, від підборіддя до колін, бронежилеті начальник штабу 57-ї бригади підполковник Наполеон. За задумом, він мав координувати діяльність наших відряджених груп. По факту, він зачинився у ванній, чистив картоплю на обід і відмовлявся виходити. Життя командира — річ священна, особливо для нього самого. Кілька разів на день Наполеон виглядав назовні і просив двох помічників, щоб допомогли зняти бронежилет біля туалету.
— Вій, — сміялися невиховані хлопці.
— Я бежать не буду! Буду стоять с вами здесь до последнего! — геройствував підполковник.
— Та куди вже у цій броні бігати, ти у ній стояти не можеш.
— Лежачий підполковник.
— Броньований начальник. Тьху!
Боягузство командира так набридло хлопцям, що один із зв’язківців, Професор, дав йому по пиці, і підполковника прилюдно оголосили сержантом. Наполеон затих у своїй норі і тихенько радів, що не чіпають і не тягнуть у пекло на вулиці.
Як отримати орден
Після «інтерв’ю» сапери розмістилися у тому самому дворі і в першу чергу розкидали по вулиці протитанкові міни. Вони виявилися на передовій позиції, слабко прикриті з боків. У сусідів теж було лише стрілецьке озброєння.
Перебивши купу елітних кацапських розвідників, сапери заявили про себе як серйозні противники. До них так і поставилися. Через пів години приїхав танчик зі взводом піхоти.
Іскандаров із гранатомета збив танчику гуслю, той розвернувся і напоровся на міну. Кілька пострілів з «Мух» по башті ефекту не дали, і ствол таки повернувся на хату. Одного пострілу вистачило, щоб загинули Мокляк і Іскандаров. Тяжко поранило Шверненка і Нежурись. Логву і Месі трохи легше. Весь двір — у крові, зруйнована хата горить, танковий кулемет дірявить усе навколо, сєпари накидали димовух, і густий чорний дим стелиться по землі.
— Розстебни мені кобуру і підсумки, — попросив Нежурись у Юрка.
Сусіди саперів, які знаходилися метрів за двісті далі по вулиці, активно гатили по танку із гранатометів. Аж після вісімнадцятої гранати у нього нарешті вибухнув боєкомплект. Дихати було нічим, ще й у двір летіли гранати і автоматні черги. Кацапи йшли на штурм. Хлопці відходили під шквальним вогнем. Влад і Юра-в-Кубі залишали двір і заглянули у погріб. На верхніх сходах сидить контужений, залитий кров’ю товариш.
— Месі, гайда звідси! Піднімайся, тут уже НІКОГО НЕМАЄ.
Побачили, що той не реагує, взяли за руку його і Логву та й потягнули через півтораметровий паркан у сусідній двір. Нежурись підірвався гранатою, Шверненка москалі добили пострілом у голову. Ті, хто вижив, відійшли за метрів двісті до сусідів, поранених евакуювали. Четверо побратимів залишилося там назавжди.
* * *
Снаряд розвалив кухню. Хто був голодний, розгрібав купу будівельного сміття і шукав. Знайшов щось їстівне — перекусив, повернувся на позицію. Захотів пити — ще простіше. Назгрібав рукою брудного закопченого снігу — і в рот. 16 днів по 3–4 піхотні атаки і 7–8 мінометних обстрілів на добу. За дві години ми нарахували сім запусків «Градів», артилерія ревла настільки безперервно, що її гуркіт став звичним, як плюскіт хвиль на морі. Розпочався останній день оборони Дебальцевого.
* * *
Сапери в базовому таборі не витримали, і, стріляючи під вікнами штабу з автоматів у повітря, вимагали відправки на передову. На допомогу.
* * *