Розкрили таємницю випадково, і то лише тому, що наші вояки й не підозрювали про проблеми командування. Кардани з усієї бригади влаштували до танчика справжнє паломництво. Гребли пальне, троси, фари, патрубки, різні гайки-болтики. Розвідники і сапери знімали плитки динамічного захисту і виколупували з неї непоганої якості пластикову вибухівку. Чутки про клондайк докотилися до штабу, і танчик забрали.
Маскхалат
У середині грудня, відразу після повернення з восьмого блокпоста, зять прислав мені велику торбу із зимовими маскувальними халатами. Сірувато-білі, із темно-зеленими плямами — ідеальні, щоб маскуватися в лісосмугах і на блокпостах із брудним снігом.
Незважаючи на загальну цікавість, передачу я приховав, бо мав на неї особливі плани.
Вранці 19 грудня я запхав один із маскхалатів під подушку сплячому Кривбасу, другого залишив собі, а решту пороздавав. Один подарунок дістався Морському. Зі згортка випала фотографія чотирьох симпатичних дівчат у цих же маскхалатах, а на звороті напис: «Дорогим захисникам… від групи № 3 Рівненського центру профтехосвіти, сервісу та дизайну».
Повернувшись у намет, я побачив щасливого напарника з посмішкою аж до вух, котрий саме роздивлявся пакунок.
— А в мене подарунок від Миколая! Хто б подумав, що він до солдатів зазирає.
— Добра душа. А мене зараз інше турбує: аби через два місяці Валентин його маневри не повторив. Бо якщо я сердечко під спальником знайду, отримаю невиліковну моральну травму до кінця війни.
— Démon, повністю згодні, — сміялися хлопці. — Як тобі вдається весь час знаходити привід для веселощів?
* * *
Коли формувалася зведена група для відправки під Дебальцеве, Морський віддав свого маскхалата іншому саперу, старшому лейтенанту Нежурись.
* * *
Через кілька тижнів після загибелі саперів у Чорнухіно я набирав свіжозаписані історії у Facebook на смартфоні Орлика і заглянув на сайт memorybook.org.ua. Передивився, що волонтери написали про наших хлопців, і дізнався, що загиблий Микола Миколайович Карнаухов (позивний Нежурись) із міста Рівного, а його фотографія на сайті — у добре знайомому маскхалаті.
Відправляю СМС зятеві: «Подивися, твій земляк у твоєму маскхалаті», і посилання. Негайно дзвінок у відповідь:
— Ти що, знав Карнаухова?
— Знав, звичайно. А ти що, теж його знав?
— Так, добрі знайомі. Ми всією сім’єю на похорон ходили.
— Бачиш, як вийшло, маскхалат з рідного міста через треті руки до нього потрапив, а від стріляючого з п’ятидесяти метрів танка не врятував.
Світ таки тісний.
Цікаве прізвище