Зайців не видно — на день спати позалягали. Треба пройтися по дну зарослого яру, може якийсь і вискочить. Продерлися крізь чагарники підліску і заглянули вниз, на полянки між деревами.
А там картина маслом: диверсійна група москалів на привалі. Зацікавлено спостерігає: хто ж це шарудить у кущах? Може, сімейка кабанів?
Переморгувалися недовго. Я-ак кинуться врізнобіч!
Якщо розвідувально-диверсійну групу в тилу помічають, жити їй залишається хвилин сорок. Оточать і знищать. Москалі це розуміли й утікали чимдуж. Звідки їм знати, скільки ще укропів зараз вилізе з кущів?
Наші боялися нарватися на професіоналів. Адже профі спочатку мали б знищити свідків із безшумної зброї, заховати трупи в кущах, а вже потім утікати. У будь-якому разі атакувати удвох загнану в глухий кут розвідувальну групу було щонайменше нерозумно.
Особливо, якщо на два автомати лише один ріжок. 30 патронів зі спеціальними кулями, прицільна дальність у котрих всього метрів 200.
Тим більше, що мобільні вежі на цій ділянці знищені і телефон не працює, підмогу викликати ніяк.
А місцевість і відстань до своїх така, що постріли навряд чи хто почує.
Вояки натхненно молотили берцями по землі, сердиті самі на себе за відсутність рації. «У наметі кілька рацій на шворці висить. Ну чому не кинути одненьку в кишеню! Ліньки було…»
Три кілометри до розташування промайнули як мить.
Хай їм грець, тим зайцям. Поки вполюєш, так набігаєшся, що й апетит пропаде.
Ту групу, на жаль, так і не зловили. Чи то вони встигли проскочити своєю стежкою до тривоги на клапанах, чи то залягли десь до ночі і просочилися крізь лінію фронту в темряві. Хто знає. Зате диверсантів на цій ділянці на бачили потім більш ніж пів року.
Металолом
На світанку вся розвідка розмістилася у два МТ-ЛБ і поїхала в поля ближче до переднього краю шукати кацапський безпілотник.
Ми, звичайно, знали, що десь по лісосмугах ховаються хлопці, котрі йсамі не літають, й іншим не дають. Але в тому, що вони не дарма хліб їдять, переконалися вперше.
Вчора пізно ввечері ППО двома ракетами влупили по безпілотнику, обидві влучили. Навіщо знадобилося валити саме цього безпілотника аж двома ракетами, якщо їх десятки над головами літають, залишилося таємницею. Відстань до літачка по радару поєднали з напрямом руху і траєкторіями ракет. Отримали квадрат можливого падіння уламків із чотирма селами, десять на п’ятнадцять кілометрів. Є де походити, ноги розім’яти. Часу на пошуки нарізали до сутінків.
У першому ж селі місцевий житель розказав, що був вибух над фермою на окраїні сусіднього села. Падіння металолому на голови жителів теж мало місце.
Маємо орієнтир! Основну частину роботи зроблено. Далі справа техніки: знайшли потрібну ферму, визначили напрям розсіяння уламків і заходилися прочісувати навколишні поля. Вибух ракет розпорошив уламки смугою на більш ніж два кілометри і знищив безпілотника капітально.
Перші ж знахідки показали, що літальний апарат був не простим: сопло відрової величини, дюралева балка понад метр, шматки кераміки. Не дарма протиповітряна оборона його відмінусувала.
Уся здобич склала кілограмів шість дюралюмінію, а мізків від дрона так і не знайшли.