Інтерв’ю

Кацапам дали наказ будь-якою ціною взяти в кільце Дебальцеве. Задумка проста: замкнути штаб сектору «С» і 6–7 тисяч наших вояків, а тоді влаштувати торгівлю за їхні голови. Основну частину військ наші відвели, артилерія працювала ззовні, а периметр плацдарму тримала низка блокпостів. Москалі штурмували Дебальцеве в кращих традиціях червоної армії: людей кидали на прорив сотнями, а позаду наступаючих підтримували загороджувальні загони. Наша передова утримувала гарматне м’ясо на відстані, нищачи з кулеметів і гранатометів. Артилеристи не спали по дві-три доби, вистрілюючи снаряди цілими машинами. Гради теж активно насипали. Поля вкрилися трупом, москальню колошматили тисячами.

Сусідня 128-ма бригада і наш 42-й батальйон тримали оборону навколо Дебальцевого, а з підрозділів управління 57-ї бригади на допомогу вирушили 64 добровольці (фактично кожен третій). Хлопців розділили на три групи і відправили на різні блокпости. Група наших саперів прибула в Чорнухіне на допомогу місцевому гарнізону. Завдання — зайняти оборону на краю селища і відбивати атаки противника. У центрі зустріли нацгвардійців, розпитали про обстановку.

— Та ви що, ми туди (на окраїну) вже не ходимо. Відразу за хатами яр із зеленкою, звідти кацапи обстрілюють.

Все ж таки пішли роздивитися. Двори розбиті, заховатися ніде. Нарешті знайшли підходящий двір з хатою і погребом, там і вирішили зупинитися. Відбили атаку сєпарів, і лише стали відпочивати, як до двору городами підійшло кілька чоловіків.

— Не стріляйте, свої! Слава Україні!

— Героям слава!

Брудні, худющі, у гражданці, але з автоматами. Чечени Іси Мунаєва. Один говорив українською.

— Хлопці, дякуємо, що прикрили. Ми в розвідку ходили, назад насилу прорвалися.

Один упав обличчям у сніг, плаче:

– Іса, командир, нам допоміг прорватися, а сам загинув…

Оголосили перемир’я, щоб мирні жителі могли покинути селище. Місцеві городами з кравчучками і сумками розбігалися врізнобіч, але не всім вдавалося добігти у безпечне місце.