Годинник

Є в нас у підрозділі ще один вояка середнього віку, Змій. Власник скромної, неначе він соромиться розтягнути її на все обличчя, усмішки, стримує її або приховує, бо саме зараз жартує. На телефонні дзвінки Змій голосно, щоб чув увесь намет, відповідає:

— Як це що роблю? Що за безглузді запитання? Однією рукою ріжу сєпара, а іншою перезаряджаю кулемет! Не віриш? Шкода, що через телефон запахи не чути, а то ви б почули. Тут хлопці саме православне немовля досмажують, зараз будемо вечеряти, — і далі у тому ж стилі.

Нагородили Змія наручним годинником. Йому сувенір, а нам розвага.

— Змій, котра година? — починає хтось із хлопців, а усі інші уже готуються до шоу.

Змій із серйозно-зосередженим обличчям, наче й не помічаючи наших посмішок, оглядає весь намет і зупиняє погляд на тому, хто запитував.

— Що, злидні, ні в кого годинника нема? І що б ви робили без мене? Добре, не переймайтеся, зараз кулеметник подивиться, — повільно, без поспіху й тіні усмішки демонстративно підносить руку з годинником, відсуває набік рукав. — Шістнадцята година, десять хвилин. Запам’ятав, синок? Іншим розкажеш, — і лише тоді усміхається, бо вже весь намет аж сльози витирає зо сміху.

Кіт

Товстий здоровенний котяра заходить у намет. У пошуках мишей повільно проходить під ліжками. На купі дров — ящик із-під патронів. Котяра вистрибує на ящик, той не витримує ваги i перекидається. Кіт падає на землю, ящик — слідом на хвіст.

— Ня-я-я-яв!!!

Відскакує, б"ється головою об сушарку для взуття. Зверху сипляться берцi. Завiса. Масова істерика.

Диверсанти