— Випити! — підхопив він, запустивши чашку у фонтан, а потім штовхнув у мене випивку, так що пунш опинився на мої сорочці. — Оце тобі треба. Банзай! — він підняв свою чашку у повітря і спустошив її. На щастя, випивка викликала у Вінса страшний напад кашлю, і у мене вийшло вислизнути, поки він, зігнувшись удвоє, судорожно хапав повітря.
Перш ніж Вінс з"явився в дверях, я зумів не тільки вийти з дому, але і пройти половину вимощеної бруківкою доріжки.
— Хей! — гукнув Вінс. — Ти ще не можеш йти, стриптизерки ось-ось приїдуть!
— Я швидко повернуся, Вінс, — вигукнув я. — А поки приготуй мені ще одну випивку!
— Правильно! — відповів він з фальшивою посмішкою. — Ха! Банзай!
Вінс повернувся в будинок, весело помахавши мені рукою. А я почав видивлятися Доукса.
Він так довго паркувався на протилежному боці вулиці, де би я не був весь цей час, що я мав би відразу його побачити, але не побачив. Коли я нарешті помітив каштановий Taurus, то зрозумів, наскільки мудро поступив сержант. Він влаштувався трохи далі по вулиці під великим деревом, яке повністю затінювало світло вуличних ліхтарів. Так і мала вчинити людина, яка намагалася сховатися; але в той же час, це була чудова позиція для того, аби доктор Данко не відчував перед собою перешкод, щоби вільно підкрастися непоміченим.
Я попрямував до машини, а коли підійшов, скло опустилося.
— Його поки немає. — сказав Доукс.
— Всі гадають, що ти маєш зайти випити.
— Я не п"ю.
— І, звісно ж, ти не відвідуєш вечірки, інакше б знав, що це важко робити, сидячи в машині через дорогу.
Доукс нічого не відповів, але скло піднялося, дверцята відкрилися, і він вийшов з машини.
— Що ти будеш робити, якщо він зараз з"явиться? — спитав мене сержант.
— Буду надіятися на свій шарми, аби той мене врятував, — сказав я. — Давай ввійдемо в будинок, поки там ще є хтось при свідомості.
Ми перетнули вулицю, крокуючи поруч, — за руки
Доукс озирнувся, щоб уважніше вивчити машину; я зробив те саме. З вікон на нас дивилося кілька похмурих підліткових пик. Один підліток повернувся і сказав щось своїм приятелям, а ті розсміялися. Автомобіль промчав повз нас.
— Нам краще увійти в будинок, — промовив я. — Вони здалися мені дуже небезпечними.
Доукс не відповів. Він стежив за машиною, яка розвернулася в кінці вулиці, і продовжив йти до будинку Вінса. Я поспішив обігнати його і опинився поряд якраз вчасно біля передніх дверей, аби ввічливо відчини їх для нього.
Я був на вулиці всього кілька хвилин, але число тіл встигло зрости. Два з тих копів, що затрималися біля фонтану пуншу, тепер розпростерлися на підлозі, а кубинський іммігрант з Саут Біч блював у пластиковий контейнер, де незадовго до цього перебував салат «Джелло-О». Музика гриміла дуже голосно, а з кухні доносився крик «Банзай!», який ще й супроводжував регіт інших голосів.