— Тобі потрібне свіже повітря, Камілла. — промовив я, сподіваючись, що вона зрозуміє натяк і відлипне самостійно.
Але ж замість цього Камілла притулилася до мене ще міцніше і вперлася своїм обличчям в моє. Натиск був настільки сильним, що я позадкував.
— Я отримаю своє свіже повітря тут. — повідомила вона і, склавши губи бантиком, щосили поперла на мене, так що я врізався у стілець і ледь не впав.
— Може, бажаєш присісти? — спитав я із надією.
— Ні. — відповіла Камілла, притягаючи мою голову до свого обличчя з надлюдською силою. — Хочу позлягатися.
— Ах, он як. — заїкаючись промовив я, намагаючись побороти в собі шок від цієї абсурдної ситуації.
Невже всі жінки роду людського інфіковані безумством? Втім, чоловіки нітрохи не кращі. Вечірка навколо мене виглядала так, наче її режисирував сам Ієронімус Босх33, бо Камілла тягла мене до фонтану, де безсумнівно її вже чекала купка пташок, які лише і чекали того, щоб допомогти їй зґвалтувати мене. Проте саме в той момент на мене найшло осяяння, завдяки якому я би міг уникнути насильства.
— Я одружуся, ти ж знаєш.
І як важко не визнавати, але навіть із такої жахливої ситуації, в яку я потрапив, інколи можна витягти користь.
— Негідник, — вимовила Камілла. — Гарний негідник.
Вона раптом обм"якла, її руки зісковзнули з моєї шиї, і я насилу втримав її, не давши впасти на підлогу.
— Мабуть, — погодився я. — але думаю, в будь-якому випадку тобі краще трохи посидіти.
Я спробував опустити Каміллу на стілець, але це було майже так само важко, як і вилити мед на лезо ножа, тому в результаті вона опинилася на підлозі.
— Гарний негідник. — повторила Камілла і закрила очі.
Завжди приємно дізнатися, що колеги високо цінують вас, але ця романтична інтерлюдія вже зайняла кілька хвилин, а мені було необхідно вийти з дому і перевірити, чи не прибув сержант Доукс. Залишивши солодко сплячу Каміллу віддаватися мріям про своє невинне кохання, я відновив шлях до дверей.
Мене знову зупинили, цього разу схопивши за мою руку. І це виявився Вінс власною персоною, який вчепився в мій біцепс, і потягнув мене від дверей назад в сюрреалізм.
— Хей! — заверещала він. — Хей, приятелю! Куди ти прямуєш?
— Здається, я забув ключі в машині. — відповів я, намагаючись звільнитися від смертельного хапання.
— Ні, ні, ні, — казав Вінс, тягнучи мене до фонтану пуншу. — Це — твоє торжество, і ти нікуди не підеш.
— Вечірка просто чудова, Вінс, — посміхнувся я. — Але мені справді треба...