— Що?! Що я накоїв?!
Потім я побачив Астор і Коді, які стояли у дверей і не зводили з мене очей.
— Благаю про пробачення. Клянуся, що ніколи цього більше не зроблю. — додав я, але Рита продовжувала мене душити.
— О, Декстер. — сказала вона та ще й почала плакати.
Астор посміхнулася мені і склала долоньки під підборіддям. Коді просто дивився, зрідка киваючи.
— О, Декстер. — повторила Рита.
— Благаю, — промовив я, безуспішно намагаючись захопити повітря широко відкритим ротом. — Клянуся, що це чиста випадковість, і я зробив це не навмисно. Але що саме я зробив??
— О, Декстер, — в черговий раз вимовила Рита і поклала долоні на мої щоки та подивилася на мене зі сліпучою посмішкою, яку супроводжував потік сліз. — О, ТИ! — сказала вона, але треба признатися, що в той момент я не дуже відчував ким саме я був. — Вибач, все вийшло випадково, — продовжила вона, чмихаючи носом. — Я надіюсь, ти не планував чого-небудь особливого.
— Рита. Прошу. Що відбувається?
Її посмішка ставала все більшою і більшою.
— О, Декстер. Я справді... просто... Астор треба було в туалет, і коли вона підняла твій одяг, воно просто впало на підлогу і... О, Декстер, воно таке гарне! — вона вже стільки разів сказала
Не розумів, поки Рита не підняла свою руку. Свою ліву руку. Тепер на її безіменному пальці виблискував великий діамантовий перстень.
Перстень Чатскі.
— О, Декстер, — сказала вона ще раз, а потім уткнула голову у моє плече. — Так, так, ТАК! О, ти зробив мене такою щасливою!
— Все в порядку. — тихенько вимовив Коді.
І що після такого можна було зробити, окрім як принести свої привітання?
Решта вечора пройшла у затьмарених спробах повірити у те, що сталося, разом із «Міллер Лайт» у руках. Я усвідомлював, що десь у космосі літала серія спокійних, точних і логічних слів, склавши які я міг би пояснити Риті, що зовсім не збирався зробити їй пропозицію, і після цього ми би змогли гарно посміятися і побажати один одному на добраніч.
Але чим наполегливіше я ловив цю магічну фразу, тим швидше вона від мене тікала. А потім я почав думати, що можливо ще одна бляшанка пива відкриє переді мною ворота розуміння; проте після ще декількох бляшанок все закінчилось тим, що Рита пішла в крамницю і повернулася із пляшкою шампанського. Ми його випили і всі здавалися такими щасливими, а одна річ потягнула іншу.. і якимось чином я ще раз опинився в ліжку Рити, стаючи свідком надзвичайно малоймовірних і вельми недостойних подій. І я ще раз, занурюючись у не зовсім тверезий сон, задавався питанням: чому всі ці жахливі речі трапляються саме зі мною?
* * *
Прокидатися після таких ночей ніколи не буває особливо приємно. Але ще гірше було прокинутись посеред ночі з думкою: «О Боже, Дебора!». Якщо ви подумали, що я відчував себе ніяково через те, що забув про когось із тих, хто від мене залежав, то глибоко помилились. Як я вже не раз наголошував, у мене немає емоцій. Одна я можу відчувати страх, і думка про наслідки люті, в яку могла впасти Дебора, послужила для мене свого роду спусковим гачком. Я поспіхом одягнувся і ухитрився ковзнути в машину, нікого не розбудивши. Сержант Доукс покинув свою позицію на протилежному боці вулиці. Мені було приємно дізнатися, що навіть Доукс іноді спить. Або, можливо, він подумав, що людям, які тільки що заручилися, треба трохи часу на приватне життя. Однак, знаючи його, я вирішив, що цей варіант навряд чи був можливим. Було набагато ймовірніше те, що його обрали папою римським, і він полетів у Ватикан.