Це було, звичайно, непристойно, і я, як правило, так не робив, але цього разу я нічого не міг із собою вдіяти.
Дебора теж суворо подивилася на мене.
— Що, диявол тебе забирай, ти знайшов тут смішного?
— Номерний знак, — відповів я. — Пробач, Дебора, але невже ти не пам"ятаєш, що зображено на жовтому знаку Флориди? І якщо цей хлопець замовив собі такий знак, то, враховуючи його вчинки...
Я проковтнув слину, щоб не вибухнути реготом, і це зусилля повністю виснажило мою здатність до самоконтролю.
— Ну, чорт забирай, і що смішного ти знайшов у жовтому номерному знаку?
— Це особливий знак, Деб. На ньому написано «Обираю життя».
А потім, я уявив собі, як доктор Данко походжає навколо своїх жертв, які билися в судомах, накачує їх ліками і робить акуратні надрізи, щоб зберегти їм життя. Боюсь, я знову засміявся.
— Вибираю життя! — вирвалось у мене.
Ох як мені хотілося зустрітися з цим хлопцем.
* * *
Назад до машини ми йшли мовчки. Дебра сіла на місце водія і подзвонила капітану Меттьюзу, передавши опис фургону, а він у свою чергу погодився, що тепер може дати сигнал усім постам. Поки сестричка тлумачила з начальством, я озирнувся по сторонах. Прикрашені кольоровими валунами доглянуті двори. Дитячі велосипеди, прив"язані ланцюгами до стійок веранд і стадіон «Апельсинова чаша», що возносилась на задньому плані. Вельми милий, спокійний райончик для проживання, праці на дому, вирощування дітей.. і для ампутації чиїхось ніг та рук.
— Залазь. — сказала Дебора, перервавши мої простакуваті роздуми.
Я сів у машину, і ми рушили в дорогу. Коли ми зупинилися на червоне світло, Дебора подивилася на мене з усмішкою:
— Ти вибрав досить вдалий час для реготу.
— Ну, справді, Деб, — сказав я. — Це перший раз, коли ми отримали натяк на індивідуальність нашого хлопця. Тепер ми знаємо, що у нього є почуття гумору. Думаю, це серйозний крок вперед.
— Звісно. Може зловимо його в комеді-клаб?
— Ми його зловимо, Деб. — сказав я, хоча прекрасно розумів, що жоден з нас мені не вірив.
Дебора пробурчала щось у відповідь; загорілося зелене, і вона вдарила по газам так, немов давила смертельно отруйну змію.
Разом із потоком автомобілів ми дісталися до будинку Дебори. Ранковий час пік підходив до кінця. На розі Фладжлер і Тридцять четвертої Стріт якась машина, вискочивши на тротуар, врізалася в ліхтарний стовп перед входом до церкви. Між двох репетуючих один з одним чоловіків стояв коп. На краю тротуару сиділа дівчинка і плакала. Ах, чарівні ритми ще одного чудесного дня в раю!