— У тебе не було нічної зміни? — запитав він.

Затинаючись, я розповідала йому про напад, а він мене жалів.

— Здається, тебе це дуже зачепило, — сказав він і налив чаю. Незвикла до таких дрібних турботливих жестів, я розридалася. Дітер обійняв мене, немов хвору дитину. Тамерлан заревнував і протиснувся між нами.

Окрім мене, так рано прокидався, коли треба було, лише Дітер, адже він мусив працювати. Не сідаючи, він випив зі мною горнятко чаю. Нарешті я таки запитала, настільки безневинно, наскільки могла, де був Левін.

Дітер здивувався. Він, мовляв, бачив його востаннє за вечерею і той не казав, що планує кудись іти.

— Може, він у гамаку валяється, — сказав він жартівливим тоном. — Це його улюблене місце. Я зараз гляну.

— Якщо він там, то не буди його, — попросила я.

Кіт дременув за ним. З виразом справжнього подивування Дітер повернувся на кухню.

— Той божевільний заночував у зимовому саду, — сказав він і покинув мене, порекомендувавши знову відправитись у ліжко.

До обіду в будинку не відбувалося нічого, тоді я почула шум у туалеті. Раптом перед нашим ліжком постав Левін, який дивився на мене, нічого не розуміючи. Я знову розповіла йому про наркомана й показала своє поранення.

— Коли ти повернулася? — ось усе, що його цікавило.

— Не знаю.

На обличчі Левіна можна було прочитати занепокоєння, він вивчав мій страдницький вираз на предмет якихось обвинувачень.

— Мабуть, я заснув у зимовому саду, — сказав він. — Ти мене не шукала?

— Я прийняла потужну знеболювальну таблетку, тож одразу заснула.

Моя пов’язка трішки заспокоювала Левіна, але все ж, здається, його непокоїло те, що після такого шоку я не намагалася з ним зв’язатися.

— А чому ти не зателефонувала з Гейдельберга? — запитав він. — Я б міг тебе забрати.

— Господи, — відповіла я, — тоді б це зайняло удвічі більше часу. Окрім того, я не хотіла залишати там машину. А тепер дозволь мені ще трішки поспати.

Левін пішов, а я продовжувала сушити собі голову. Треба було вимагати від нього пояснень? Помститися? Розлучення?

Я не могла дійти остаточного рішення. Чи варто було передчасними діями зруйнувати те, що пізніше не вдасться так просто зліпити докупи?