8

Імовірно, пані Гірте нишпорить у моїй шухляді так само, як і я в її; а втім, мені було б украй неприємно, якби вона знайшла там листівку Левіна й лист Павела. Нещодавно я таки дещо вполювала: в одному з її детективів лежала фотографія. Одягнена у спортивну парку, вона везе на прогулянку чоловіка у візку; найпевніше, пані Гірте шукала умиротворення на ниві милосердя. Паралізований, мабуть, колись мав досить добрий вигляд, зразок постарілого шістдесятивосьмирічного, хоча зараз можна помітити лише мізерні залишки колишньої особистості.

Останнім часом вона проявляє до мене більше зацікавлення, але це не приводить до того, що вона розповідає щось про себе — мабуть, там нема що розказувати. Хай там як, це до сміху нудно, коли вона з пані Рьомер балакає про собак, лікарів та колишніх колег. Можливо, саме через це сусідка невтомно підштовхує мене до розповіді.

Левін не казав цього прямо, але очікував, що я перепишу все майно на нього. Він давав мені це зрозуміти усілякими натяками та любовними жестами зі свого боку. Я скористалася цією ситуацією, щоб таки дізнатися, чому Дітер та Марґо одружилися.

— Вона якось забезпечила йому алібі, — невпевнено сказав Левін.

— Фальшиве алібі?

— Звісно.

Після довгих наполягань я таки дізналася, що Марґо тоді завагітніла.

— Від Дітера?

— Імовірно.

― І де ж та дитина?

— Марґо сиділа на наркотиках, навіть під час вагітності. Дитина побачила світ передчасно, тож померла.

Це все так зачепило, що мене годі було заспокоїти.

— У цій історії був і свій позитив, — розповідав Левін. — Марґо пережила настільки сильний шок, що припинила колотися.

Хоч мені трішки й було шкода Марґо, але з іншого боку, я не могла збагнути її безвідповідальності. І ще та справа з алібі. Він про це не розповів.

Щовихідних ми їздили до Фірнгайма, щоб перевірити, як ідуть справи у майстрів. У мене тим часом виникла якась внутрішня любов до свого дому. Зимовий сад завжди був моєю мрією. Його прибудували за будинком, тож з нього відкривався чудовий вигляд на мій великий сад. У своїй уяві я вже бачила там квіти, рослини, які буяють в усі пори року, меблі з ротангу та індійські шовкові подушки, що запрошують до відпочинку, папугу, який похитується на тропічних ліанах. То мусив бути мій рай.

До слова, мені зовсім не подобалося, що Дітер і Марґо не збиралися пакувати свої речі. Левін вважав, що позаяк ми плануємо переїжджати до вілли аж після завершення ремонту, то їм обом спокійно можна виділити дві кімнати, поки вони не знайдуть собі якогось підхожого житла.

— Але вони навіть не шукають квартиру, — сказала я.