— Де я?

— І це не має значення.

— Чого ти хочеш? — майже заволав він.

— Отже, ти все збагнув. Саме це питання має значення.

Вона обійшла навколо стола, щоб він зосередився на ній, хоча світло досі падало на неї зі спини, тож обличчя лишалося переважно затіненим.

— У мене нічого немає, — заперечував він, — ані грошей, ані наркотиків. Я нічим вам не допоможу.

— Мені речі не потрібні, Деніеле. Я хочу — ні, вимагаю — інформації. І дати її мені — твій єдиний шанс вийти звідси.

— Я нічого не знаю. Нічого вагомого! Благаю…

— Припини, — гаркнула вона голосно, і він зробив шокований вдих.

— Ти слухаєш мене, Деніеле? Це ключова мить.

Він кивнув, швидко моргаючи.

— Мені треба отримати цю інформацію. Іншого варіанта немає. І якщо буде необхідно, Деніеле, я завдаватиму тобі біль, допоки не отримаю те, що маю знати. Я дуже тебе скалічу. Не те, щоб я дуже цього хотіла, але мені й не важко. Я все це тобі розповідаю, щоб дати тобі змогу вирішити зараз, поки я не розпочала. Скажи мені те, що я хочу знати, і я звільню тебе. Усе так просто. Обіцяю, що не скривджу тебе. Так я збережу час, а тебе це позбавить багатьох страждань. Я знаю, що ти не хочеш мені розповідати, але, прошу, усвідом, що тобі доведеться все одно мені все розповісти. Звісно, це забере трохи часу, але, зрештою, потім ти будеш неспроможний спинитись. Усі ламаються. Отже, зроби цей неважкий вибір зараз. Бо пошкодуєш, якщо цього не зробиш. Збагнув?

Вона промовляла ті ж самі слова до багатьох, безлічі допитуваних суб’єктів за свою кар’єру, і зазвичай вони виявлялись досить дієвими. У сорока відсотках випадків саме по цих словах суб’єкти починають говорити. Певна річ, вони не завжди закінчують зізнаватись, тож доводиться проводити ще певні пошукові роботи, але є непогані шанси, що, можливо, отримаєш найперше визнання та трохи необхідної інформації вже зараз. Статистика різнилася залежно від того, з ким вона працювала; майже в половині випадків переважно військові починали розкривати інформацію вже до того, як вона починала катувати. Лише 5—10 відсотків справжніх шпигунів починають говорити, поки їм не завдавали фізичного болю. Такий самий відсоток у релігійних фанатиків. У випадку з низькосортними лизоблюдами її промова спрацьовувала у 100 відсотках випадків. І жоден провідник ніколи не зізнавався у жодній дрібниці, поки йому не завдавали болю.

Вона справді сподівалась, що Деніел виявиться захваленим підлабузником.

Він, озираючись, здивовано дивився на неї, поки вона говорила, на його обличчі застиг страх, але наприкінці її промови він приголомшено примружився й насупив брови. Не на такий вираз обличчя вона сподівалась.

— Чи ти розумієш мене, Деніеле?

Він спантеличено заговорив:

— Алекс, Алекс, це ти?

Ось саме через це ніхто не контактує з об’єктом заздалегідь. Вона відійшла від сценарію.

— Звісно, насправді мене не так звати, Деніеле. Ти ж розумієш.