— Я не можу розповісти тобі того, чого не знаю. Ти не того викрала.

— Я часто чула й ці слова, — мовила вона ласкаво, але ці слова зачепили її за живе. Якщо вона не може витягнути іншого Деніела, то, можливо, вона дійсно катує невинного?

Вона різко вирішила знову відійти від сценарію, хоча не надто зналась на тому, що стосується розумових хвороб.

— Деніеле, у тебе трапляються втрати пам’яті?

Тривале мовчання.

— Що?

— Чи траплялось, щоб ти, приміром, прокинувся десь і гадки не мав, як ти туди потрапив? Чи тобі колись казали, що ти щось зробив чи сказав, що ти не пригадуєш, щоб робив чи казав?

— У-у-у. Ні. Окрім як сьогодні. Ти ж це маєш на увазі, га? Що я планую скоїти щось жахливе, але не знаю, що саме?

— Чи тобі колись діагностували дисоціативний розлад особистості?

— Ні! Алекс, не я божевільний у цій кімнаті.

Від цього жодної користі.

— Розкажи мені про Єгипет.

Він повернув до неї голову. За виразом обличчя те, що було в нього на думці, було таким очевидним, наче він промовив це вголос. — Чи ви жартуєте зі мною, пані?

Вона просто чекала.

Він зітхнув, коротко й болісно.

— Отже, Єгипет має одну з найдовших історій сучасної цивілізації. Є свідчення, що єгиптяни мешкали вздовж берегів Ніла ще в десятому тисячолітті до н. е. Близько 6000 років до н. е.

— Чудно, Деніеле. Можемо тепер серйозно поговорити?

— Гадки не маю, чого ти причепилась! Можливо, ти перевіряєш, чи я справді вчитель історії. Чорт зна що!

Вона чула, що в його голос повертається сила. У її зілля була одна добра особливість — воно швидко вивітрювалось. Між раундами вона могла серйозно поговорити. І знала, що суб’єкти набагато більше бояться болю, коли його не відчувають.

Злет угору й падіння глибоко вниз ніби прискорювали все.