Вона трішки покаталась об’їзними шляхами, перш ніж повернути назад. Якщо за Деніелом хтось стежить, використовуючи його одяг чи речі, вона не хотіла б, щоб ця людина їхала далі за ними у їхній мандрівці.

У мільйонний раз вона обміркувала всі ймовірності. Імовірність перша: це дуже хитромудра мандрівка. Імовірність друга: усе по-справжньому, і на кону мільйони життів. А її й поготів.

Протягом тривалої подорожі шальки терезів нарешті впевнено переважили на один бік. Вона переконана, що в її машині немає жодного урядового агента. А якщо він лише невинний громадянин, обраний навмання, щоб виманити її, то вони вже змарнували свої найкращі можливості причепити до неї жучка. Жодного разу на неї не напали й жодного разу за нею ніхто не стежив… так, щоб вона помітила.

Вона згадала про стоси даних, що свідчать про винуватість Деніела Біча, і нічого не могла з собою вдіяти. Вона захисниця. Тому краще почати рятувати життя.

Вона заїхала на під’їзну алею до будинку близько одинадцятої, смертельно втомлена та голодна, утім, на 95 відсотків упевнена, що немає хвоста, який привів би відділ чи де ла Фуентеса на її поріг. Вона швидко оглянула будинок, перевіряючи, чи бува ніхто не вдерся (і не віддав Богові душу, чого йому чи їй не уникнути б, тільки-но відчинивши двері), а потім, знявши охорону, заїхала машиною у корівник. Щойно замкнувши двері корівника й знов увімкнувши «сигналізацію», вона стала до праці, щоб підготувати Деніела.

Усе решта вже було зроблено. Вона придбала таймери у «Хоум Депо» у Філадельфії й під’єднала до них лампи в кількох кімнатах у будинку; як мандрівник, що полишає домівку на кілька тижнів, вона вжила всіх заходів, аби помешкання мало обжитий вигляд. В один з таймерів вона увімкнула радіо, щоб створювати шум. Будинок був доброю приманою. Більшість людей збагнули б це, перш ніж перейти до темного корівника.

А корівник стоятиме в мороці. Вона звела всередині нього такий собі намет, що приховує світло та поглинає шум, а також не даватиме Деніелу зрозуміти, де він є. Прямокутна споруда була понад два метри заввишки, три завширшки та чотири з половиною завдовжки. Вона була зведена з поліхлорвінілової трубки, чорного брезенту та амортизуючих тросів, укритих зсередини двома шарами пористого пінопласту, закріпленого двобічною клейкою стрічкою. Грубувато, звісно, але вона з досвіду знає, що це краще за підземелля.

Посеред намету стояла громіздка металева плита на ніжках-гармошках, за допомоги яких регулювалась висота. Вона стояла в корівнику на видноті — щоб додати автентичності, певна річ, — і колись використовувалась як такий собі ветеринарний операційний стіл. Стіл був більший, ніж їй потрібно, адже ветеринар мав справу з коровами, а не з кошенятами, утім, це все одно для неї знахідка. То був один з предметів, що підштовхнув її до оренди цієї вкрай дорогезної туристичної пастки. У приміщенні стояв ще один укритий металом стіл, на який вона поставила комп’ютер, монітори й тацю з приладдям, яке, сподівалася, залишиться лише реквізитом. Ближче до передньої частини столу стояв штатив для внутрішніх вливань, на якому вже висів пакунок з фізрозчином. Колісний металевий візок з кухні вже стояв за штативом; на сталевій таці вишикувалась купа зловісних на вигляд маленьких шприців; там же, на решітці під шприцами, лежали респіратор та манжета для вимірювання тиску.

І, звісно, фіксатори, придбані на фіктивних торгах як для в’язничних та медичних закладів, що вона їх прикувала крізь отвори, які хвацько просвердлила в ідеально чистому сталевому штативі. Ніхто не спроможний звільнитися від цих ременів без сторонньої допомоги. А тому, хто допомагатиме, можливо, знадобиться паяльник.

Вона забезпечила собі два виходи, просто відхиляючи брезент, немов лаштунки. У наметі в неї стояли розкладачка, спальний мішок, плитка, маленький холодильник та решта всього необхідного. Поряд із бараком була тісна лазня на три відділення, утім вона розташовувалась надто далеко, щоб у ній можна було спати, до того ж там не було ванни, лише душ. Цього тижня їй доведеться забути про свої звичні запобіжні заходи.

Щоб витягнути мляве тіло Деніела з машини, вона використала тягові троси та колісний візок завбільшки як холодильник, і поки перевозила його, він кілька разів стукнувся головою. Та, імовірно, не настільки сильно, щоб спричинити струс мозку. Вона доправила його до столу, який заздалегідь опустила на найнижчий рівень, і перекотила тіло на стіл. Він досі міцно спав. Вона поклала його голічерева, розкинувши йому руки та ноги під кутом сорок п’ять градусів від тіла, а потім підняла стіл. Один за одним замкнула кайдани. Певний час він лежатиме в такій позі й не ворушитиметься. Поряд стояв штатив; на щастя, в його організмі не бракувало води чи, можливо, він справді мав чудові судини. Вона легко поставила крапельницю і почала вливати розчин. Вона почепила пакунок з парентеральним живленням поряд із фізрозчином. Це єдине харчування, яке він отримуватиме протягом наступних трьох діб, якщо все затягнеться так надовго. Він буде голодний, але його мозок буде ясний, коли вона матиме в цьому потребу. Вона почепила йому на палець вимірювач пульсу — він зможе його зняти, — а також сухі електроди на спину, по одному на кожну легеню, щоб вимірювати його дихання. Швидко провівши електронним термометром по його чолу, вона пересвідчилася, що зараз у нього нормальна температура.

Вона не дуже вправно ставила катетер, але це була досить проста процедура, та й він був не в тому стані, щоб заперечувати, якщо вона зробить щось не так, як слід. І без вовтузіння із сечею тут буде вдосталь прибирання.

Згадавши про це, вона розклала навколо операційного столу вкриті поліетиленом квадрати абсорбенту, передбачені для навчання цуценят удома. Якщо їм доведеться проходити перший етап, він, певна річ, блюватиме. Чи буде кров — залежатиме від того, як він реагуватиме на звичайні методи, до яких вона вдається. Принаймні тут працює водогін.

У корівнику похолоднішало, тому вона вкрила його ковдрою. Їй було потрібно, щоб він ще трішки поспав, а холодне повітря навколо його голого тіла цьому не сприятиме. Трохи повагавшись, вона взяла з розкладачки подушку, принесла у корівник і підклала йому під голову. Бо я ж просто не хочу, щоб він прокинувся, — запевняла вона себе. — А не через те, що здається, ніби йому незручно.

Устромивши шприц у перехідник на штативі, вона впорснула йому ще одну дозу снодійного. Тепер ніщо його не потурбує щонайменше чотири години.

Безтямне обличчя Деніела непокоїло. Занадто… якесь спокійне. Вона не могла навіть пригадати, щоб бачила коли-небудь поєднання рис обличчя, які б настільки здавалися неймовірно невинними. Важко було навіть уявити, що такий спокій та невинність існують у тому ж самому світі, де й вона. На мить вона розхвилювалася, чи не має вона справу з розумовою вадою, якої ніколи не зустрічала раніше. Тож, якщо де ла Фуентес шукав таку людину, якій би інші довіряли інстинктивно, це саме те обличчя, яке йому потрібне. Це стало б поясненням, чому наркобарон узагалі обрав шкільного вчителя.

Вона нап’яла на нього респіратор і вкрутила респіраторну коробку. Якщо вжиті нею заходи безпеки уб’ють Деніела, вона не добуде інформацію, якої прагне.

Вона провела останнє патрулювання по периметру. Крізь вікна було видно, що в будиночку світяться належні вогні. У мертвій нічній тиші їй видавалось, ніби вона чує далекі акорди хіт-параду «Топ-40» у поп-музиці.

Переконавшись, що вхід звідусіль убезпечений, вона з’їла протеїновий батончик, почистила зуби у маленькій лазні, поставила будильник на третю, помацала пістолет під розкладачкою, повісила респіраторну коробку собі на шию, а потім потонула у зборках спального мішка. Її тіло вже заснуло, а мозок теж не надто пас задніх. У неї вистачило часу лише на те, аби надіти респіратор, і вона цілком поринула у безтямність.