— Почекайте, почекайте… — не давала вона запрацювати цьому думкососу на повну потужність. — Погодьтесь, що це якось несподівано… Що це дивно якось… Я ж навіть не знаю, як вас звати.
— Мене звуть Гременець.
— Дуже приємно. Цікаве прізвище. Патріотичне таке прізвище, як до нашого міста… А звати вас як?
— Ви не зрозуміли, Ларисо Леонідівно. Я і є місто.
VІIІ
Світло в кімнаті чомусь здавалося каламутно-притлумленим. Хворим. За вікном кам’яна шкіра міста потроху занурювалась у ніч.
— І, все ж таки, я б наполягав на клінічному лікуванні, — ледь чутно доносилось з передпокою. — Увесь цей медикаментозний курс в нашому випадку лише камуфлює хворобу.
— Лікарю, ви ж знаєте, що Лариса Леонідівна категорично проти. Досить того, що ми її ледь умовили, аби за нею пригля… — голос увірвався і щось зашурхотіло. Мабуть, Рая зазирнула до кімнати. — …допомагати аби Ларисі Леонідівні.
— Та й он нам які ліки з Ізраїлю прислали! — пискнула Емка. — Самі ж казали.
— Та казав же, — почувся якийсь зморений голос лікаря. — Препарати добрі. А от на заперечення хворої можна було б і не… Вірніше, взагалі не треба було б зауважувати. Але в мене начальство чомусь теж проти клінічного. Дивно, але навіть з області телефонували.
— От, от… Отож давайте ми краще самі за Ларисою Леонідівною приглянемо. Вона жінка дужа. Що для неї якийсь там психоз!..
— Маніакально-депресивний психоз.
— А хоч би й так! Усі ми перманентно в цьому стані знаходимось.
— Та знаходимось же. Але ота галюциногенна маячня мене дещо насторожує. Місто з нею розмовляє. Не дозволяє нікуди їхати. Закохалось, мовляв, у неї місто. Цікавий випадок.
— Це для вас випадок! А для неї — лихо, за чоловіком вона переживає…
— Причини хвороби нами вже з’ясовані. Перебіг важкий. Ех, зараз би клінічне!.. Та з електрошоковою терапією.
— Чула я про цю вашу терапію, — зненацька ледь не визвірилася Черевик ворожим голосом і знову зазирнула до кімнати. Яременко сиділа на дивані у вже звичній позі: зіщулена, руки поміж колінами, тулуб ледь помітно розхитується, а порожні очі втуплені в мобільник, що лежить на журнальному столику. Будь-які спроби забрати його, викликали бурхливу реакцію хворої. — Чула я, — знову повернулась Рая до лікаря. — Суцільне варварство ця ваша електрошокова терапія!
— Не скажіть, не скажіть, — запротестував психіатр. — Її позитивний вплив на настрій хворого просто вражає.
Зиркнув на обличчя жінок, ніяково затупцював на місці і махнув рукою:
— Гаразд, поки що продовжимо медикаментозний курс під вашим наглядом. З ранку — меліпрамін, вдень — оте диво ізраїльське, на ніч — левомепромазін і…