Той хіба що честь не віддав. Дисципліна тут була на належному рівні.

— То чим зобов’язані? — більш жорстким тоном звернулася жінка до слідчого.

— Дейко Максим Остапович, — представився той. — Ми розслідуємо одну справу… Барбара Пантелеймонівна, якщо не помиляюсь?

Та лише кивнула мовчки. Яременко так саме мовчки кусала губи.

— Отже, Барбаро Пантелеймонівно, для розслідування цієї справи нам конче необхідно поспілкуватися з начальником вашої охорони.

— Та спілкуйтеся, будь ласка, — знизала плечима Русалко. — Тільки ви наплутали щось. Негоди немає зараз, у відрядженні він. Чи не так, Осиповичу? — звернулася до дідка, вимірюючи його важким поглядом.

Яременко зойкнула, до крови прикусивши губу. Дідок заметушився.

— Так точно, Барбаро Пантелеймонівно! Немає, Барбаро Пантелеймонівно. Я особисто його вже декілька днів не бачив, — і поклав таки руху на слухавку, наче телефонувати кудись зібрався.

— Він бреше! — смикнуло Ларису Леонідівну. — Бреше він! Я півгодини тому бачила Негоду он в тому гаражі, — тицьнула рукою за турнікет, де в проймі дверей був видний краєчок будівлі. — Ви перевірте, Максиме Остаповичу, перевірте! Саме там і БМВ оте стоїть, про яке вам казала.

— Маячня, — презирливо скривилася Русалко, виходячи повз них на територію риборозвідні. Дейко машинально посунув за нею. Яременко — теж. Їх ніхто не затримував.

— А що, тепер слідчі органи разом з папарацці працюють? — відійшовши метри три від прохідної, повернулася раптом обличчям до них Барбара Пантелеймонівна. — Черговий чаклував над пультом. — Лариса Яременко, якщо не помиляюсь? Що, пане слідчий, вже знюхалися?

Презирство вже аж виламувало її, неприродно великі від косметики, губи. Дейку ж останнє слово дуже не сподобалось.

— Громадянка Яременко опинилась тут випадково, — кахикнув суворо. І відразу трохи позадкував: — Певною мірою, так вона сама стверджує. І щоб розібратися з цим, Барбаро Пантелеймонівно, може ви й дійсно дозволите правоохоронним органам гараж ваш оглянути?

— А в правоохоронних органів ордер на обшук є в наявності? Ні? От, шкода! Як буде, то завітайте, будь ласка. Я особисто вам екскурсію влаштую.

І, розвернувшись, почимчикувала до літака, що вже загув, розкручуючи пропелер. Вона уходила далі… далі… ще далі… Назустріч ревищу літакового двигуна. Залишаючи ліворуч будівлю гаражу, а позаду — дві розгублені постаті, що знічено спостерігали за нею.

Черговий на прохідній притиснув слухавку до вуха. Барбара Пантелеймонівна раптом стишила ходу й дістала мобільник. Здійняла. Зупинилась. І зненацька круто звернула до гаражу.

— Пан Дейко! — аж підстрибнула на місці Яременко. — Вона ж зараз наказ Негоді віддасть машину сховати! А ну, сті-і-і-ій!!! — і, зірвавшись з місця, кинулась до Русалко. — Сті-і-і-ій, хай тобі трясця!

Слідчий смикнувся було за нею, але в кишені задзеленчав його мобільник. Зиркнув на дисплей — номер незнайомий, але приклав апарат до вуха.

— Сті-і-і-ій!! — галасувала журналістка.

Черговий серйозно з кимось розмовляв.