— Максиме Остаповичу, — хапала його за руку, — Максиме Остаповичу, я автомобіль знайшла, з котрого у Грєбньова з Бутейком стріляли! Він тут, тут! Маєте змогу самі на нього подивитися.

— Та почекайте ви! Який автомобіль? На що подивитися?!

— Та оте БМВ! Біля скверу Жовтневого. Воно тут, у гаражі. То є службова машина такого собі Негоди…

— Артура Віталійовича?

— Н-ну… — з Яременко наче повітря спустили. — Я, загалом, не знаю, як його звуть, — зиркнула недовірливо.

— А ви яким чином тут опинилися? За межами міста, до речі.

— Н-ну… — зовсім вже здулася Лариса Леонідівна, а погляд з недовірливого стрімко перетворився на переляканий. — Я деяку інформацію отримала, вирішила перевірити.

— Цікаво. А я от з Негодою Артуром Віталійовичем в інтересах слідства зустрітися вирішив. Домовилися на його території.

— В гаражі?! — зовсім вже нажахано ахнула Лариса Леонідівна.

— Ну, чому в гаражі? — знизав плечима слідчий. — В нього тут офіс. А біля нього — ви. Цікаво. А нумо, громадянко Яременко, поїхали разом.

Біля залізних воріт виник якийсь дідок у камуфляжі, що, козирком приставивши долоню до лобу, здалеку спостерігав за ними.

У Лариси все всередині захололо і сотню метрів до адмінбудівлі вона їхала буквально на автопілоті. Але дідок виявився лише черговим, що не дуже люб’язно запитав, коли автівки були поставлені на стоянці:

— Ну, і куди нас несе?

— Слідчий міського відділу внутрішніх справ Дейко. В мене з Негодою зустріч призначена.

Вже біля самого турнікету імпровізованої прохідної дідок повернув слідчому його посвідчення, яке уважно вивчав декілька хвилин.

— Ну, що ж, зараз з’ясуємо, — потягнувся він до слухавки величезного пульту, що нагадував собою пульт диспетчерської крупного аеропорту. Не меншого за французьке «Орлі».

— Що тут відбувається? — почулося позаду і Лариса рвучко обернулася. Дейко — теж, але більш поважно.

Зі східців, що вели на другий поверх, спускалася елегантна чорнява пані в не менш елегантному чорному шкіряному костюмі. За нею тінню сунув чоловік в льотному комбінезоні.

— Та ось, — кахикнув черговий, — з міліції. Кажуть, з Артуром Віталійовичем у них зустріч призначено.

— Тарасе, — обернулася пані до свого супутника, — йди-но, готуй літак. Я зараз.