— Знайомий вантажник із супермаркету розповідав. Він колекціонує пляшки з-під віскі.
— Непереконливо…
— Ну, видно було, що Томас щось замислив. Шкурою я це відчув.
— Припустимо. Отже, Ви усвідомили загрозу — і що було далі?
— Придумав для того гада байку, яка його мала зацікавити, щоб відтягти час.
— Яку саме байку?
— Там довга історія.
— А хіба ми кудись поспішаємо? — слідчий, наче ненароком, поглянув на припнуту кайданками до ліжка ліву руку волоцюги. — Погляньте на Ваші обставини з боку слідства: господарка квартири, де ви мешкали, про вас сном-духом не знає. Вона здавала квартиру якійсь жінці, а зовсім не вам із Василем…
— А от ви у Василя й запитайте…
— Знайшли ми Василя, під диваном, у тій самій квартирі… мертвим. Отруївся він вашим віскі.
— Не моїм!!. — Макак сіпнувся, та одразу скривився від болю.
— А звідки відомо, що не Вашим? Відбитки пальців у квартирі вказують на те, що там нікого третього не було.
— Та він постирав їх…
— А от отрута у віскарі справді була, — слідчий наче не звернув уваги на останні слова волоцюги. — Розповідайте, навіщо Вам знадобилося труїти Василя Остапенка.
— Я не труїв…
— Факти свідчать про інше, Макаре… Або розкажіть мені — дуже детально розкажіть — про Томаса та байку, яку Ви для нього вигадали.
Затинаючись та добираючи слова, Макака почав розповідати слідчому про те, як познайомився з Василем, а той познайомив його з Томасом. Волоцюга намагався не бовкнути нічого, що могло б вказати на його кримінальний спосіб життя, тож не минуло й десяти хвилин, як уже міцно заплутався у власних вигадках. Адже ні часу, ні досвіду, аби продумати струнку версію своїх взаємин із теософом та іноземцем у хлопця не було. А говорити правду про завдання викрасти портфель, а тим більше — завалити лазерами літак — він не збирався. Зрозумівши, що нічого доброго з того не вийде, він замовк. Відвернувся до стіни, посилаючись на головний біль та втому від розмови. На диво, слідчий погодився залишити його у спокої — до завтра. Щоправда, поставив наостанок питання:
— Який номер Вашого телефону?
— Не пам’ятаю, — весь похоловши, відповів парубійко.
— А де сам апарат?