У вузькому й низькому коридорі можна було рухатися лише один за одним. Справді, як і відчував Олег, тут було четверо дверей. Усі металеві, без жодних ознак замків.

Посвітивши угору, Гордій вказав на рівну щілину, що простяглася вздовж усієї лівої стіни коридору, просто під стелею.

— Схоже на вентиляцію, — Гордій послинив пальці й торкнуся тріщини. — Так, є протяг.

— Гадаю, коли відкрився схрон, усю статую підняли потужні домкрати, — Іван теж торкнувся щілини.

— Так он для чого потрібне електричне живлення, — Олег натиснув вимикач на стіні.

На стелі спалахнули маленькі, але яскраві лампи у матових плафонах. У їхньому світлі на усіх дверях, майже впритул до одвірків, виднілися щілини, які нагадували отвори для дискет у старих комп’ютерах. Довелося погукати Назара. Назовні тепер лишився чатувати Мстислав.

Кібернетик без вагань встромив дискету у гніздо найближчих до сходів дверей. В одвірку клацнуло, звідти випала маленька панель кодового набору.

Усі погляди знову звернулися до Назара.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв він товариство. — Якщо двері відреагували на дискету, тоді я знаю, що робити далі.

Він дістав з кишені картатої сорочки візитку, зі зворотного боку якої були записані чотири рядки цифр та літер.

— Отже, якщо це двері номер один… — Назар почав вводити код, — то…

— А де ти дістав пароль? — запитав Гордій.

— Також із дискети списав, — Назар без вагань натиснув кнопку «Ввести».

Почулося низьке гудіння і двері… зникли — просто опустилися у підлогу. За ними відкрилася темна ніша. Щойно її освітили промені ліхтарів, Гордій розчаровано зітхнув:

— Так банально?! «Ні ума, ні фантазії», як полюбляють говорити в Одесі! — висловив він спільний настрій.

Перше, що відчув Йосип, коли опритомнів на ліжку у лабораторії, був свербіж із тильного боку лівої руки, трохи вище зап’ястка. Розстебнувши ґудзик на рукаві, він побачив там, де зазвичай носив годинник, потворну чорну бородавку.

— Не чіпайте! — почув він голос Транихиїла — і відсмикнув руку, яка вже тяглася почухати новоутворення. — Це злоякісна пухлина. Вона й так швидко росте, а від будь-якого подразнення розвиватиметься ще стрімкіше.

— Це ви?..

— Так, Йосипе. Я за будь-яку ціну маю закінчити свою роботу. Ви самі бачили, що досліди були цілком вдалими. Ви самі вині, що я втратив перший зразок біоробота. Ви маєте забезпечити мене усім необхідним для закінчення роботи.

— Але я…