Знайшовши свою «Шкоду» там, де й залишав — на стоянці неподалік вокзалу — Томас сів за кермо і відправив есемеску із безневинним змістом на відомий лише йому номер. Це був сигнал провалу та прохання про термінову евакуацію з країни. Відповідь надійшла швидко. З її змісту він зрозумів, що слід рухатися до Одеси. Там чекатиме зв’язковий, який передасть йому документи та квиток на туристичний пором до Варни.

Не чекав Томас Андреас (Андреас Томіньш) — чи як там ще доводилося зватися йому протягом тривалої шпигунської кар’єри — такого її ганебного закінчення. А це дійсно фінал. Такого провалу керівництво йому не вибачить. І на кому проколовся? На схибленому на теософії підстаркуватому невдасі та волоцюзі безвусому. Таки мають рацію психоаналітики ЦРУ, наполягаючи на засиланні до пострадянських країн молодших, а отже сучасніших шпигунів, здатних адаптуватися до дикунських умов тутешнього життя. Міркуючи таким чином, цереушник гнав машину на південний захід.

Лейб-аналітик уже завершував доповідь, протягом якої його жодного разу не перервали, коли самодержець м’яким порухом відірвав ліву долоню від зеленої лайкової шкіри, що вкривала поверхню його робочого столу, і підвів холодні прозорі очі. Досвідчений царедворець одразу замовк.

— Ви, як завше, всебічно проаналізували наявну картину — змалювали «денну поверхню»[27], як говорять археологи. Складно сперечатися із правильними до банальності констатаціями… Мені давно зрозуміло, що Імперія дезінтегрується, бо немає засад єднання.

— Нація згуртується навколо трону…

— Сергію Фаридовичу, — вузькі губи монарха витягнулися ниточками, що мали символізувати усмішку, — довкола правителя гуртуються тоді, коли він має що дати тому гуртові. Чим необхіднішим буде те, що даси — тим більш монолітним буде згуртування.

— Наскільки мені відомо, — наважився відповісти аналітик, — полковник Шахсуваров не без успіху вирішує цю проблему. Тривале життя та здоров’я є найкращими стимуляторами відданості. Ми писали про це у нашій аналітичній доповіді, а коли згадати також і можливість створювати безвідмовних солдатів-біороботів, то…

— Полковник у відставці Шахсуваров вирішує цю проблему для еліти, для тих, хто безпосередньо служить — віддано служить — трону. Ви ж не пропонуєте продовжувати життя та дбати про здоров’я усіх наших наркоманів, алкоголіків, інших нероб? Це дорого, а головне — просто непотрібно. Але цю сіру біомасу, як говорила моя добра українська знайома, все одно якось треба тримати у покорі.

— Видовищами та хлібом, як радили стародавні римляни, — подумки знизав плечима лейб-аналітик, мовляв, ніби сам не знаєш. — А ще, — продовжив він уголос, поштиво вклоняючись, — було б не зайвим підкинути їм одну-дві конфліктні теми для сварки, тоді їм буде не до виявів невдоволення вищою владою. Можна ще налякати терористичними актами, наприклад…

— Це все вже було. — Самодержець не показав, що його дратує безпорадність лейб-аналітика. — Постарів царедворець, — думав він, — відстав від життя, і мабуть, теж сподівається продовжити собі існування за допомогою розробки Шахсуварова. Дзуськи, Сергію Фаридовичу, дзуськи тобі. Маразматикам немає місця у майбутньому. — А от створити зовнішнього ворога для біомаси, гадаю, вже час, — холодно поглянувши на аналітика, сказав він. — Беріться за розробку пропозицій щодо цього питання. Не баріться. Ви вільні.

— Буде зроблено, — тихо відповів царедворець, м’яко відступаючи до дверей.

— Є новини щодо Шахсуварова? — запитав у селектор на приставному столі самодержець, щойно лейб-аналітик залишив кабінет.

— Так. Дозвольте доповісти? — пролунала відповідь ад’ютанта.

Іржава поперечина пожежної драбини зламалася під руками Макаки, і він зірвався між другим і третім поверхами. Щоправда, деревце горобини під будинком пом’якшило падіння. Школярі з мобільниками побігли до волоцюги, який у корчах від болю у нозі кричав під зламаним деревцем. З подряпаного лоба та щоки крапала кров. Розгублені діти зупинилися за кілька метрів, і лише один продовжував знімати страждання юнака. Чи то автоматично, чи у хлопчакові вже прокидався жорстокий цинізм — зафільмовану пригоду можна буде в Інтернеті вивісити, а потім хизуватися перед однокласниками. А от дідок з першого поверху одразу викликав швидку допомогу та міліцію. Навколо постраждалого тим часом почав збиратися натовп. Хтось поклав йому під голову куртку, хтось спробував обтерти обличчя мінеральною водою з пляшки, хтось розрізав холошу, аби оглянути ногу.

Міліціонери, які прибули на виклик першими, ледве дали раду цій співчутливій, але безпорадній юрбі. На щастя, лікарі також не забарилися.

Скільки Макака себе пам’ятав, йому жодного разу не доводилося потрапляти до лікарні. Востаннє, мабуть, коли народився. Волоцюзі навіть подобалося, що до нього уважно та співчутливо ставиться літній лікар-хірург, який вправляв йому вивих коліна та накладав гіпс на гомілку. А надто — молода медсестричка, яка так прикольно ніяковіла від його зацікавлених поглядів та двозначних жартів.

Крім болю від травм, було ще кілька обставин, які затьмарювали його перебування у лікарні, — новенькі пластикові кайданки з гордовитим написом «Зроблено в Україні», якими Макаку припнули до ліжка, ґрати на вікні палати та міліціонер у коридорі на стільці біля дверей. Здається, той молодий служивий залицявся до медичної сестри успішніше за волоцюгу.

— Отже, Макаре, чому Ви вирішили, що Томас збирається неодмінно Вас убити? — вкотре перепитував його слідчий — лисуватий, огрядний вусань у цивільному костюмі з відстороненим, як здавалося, поглядом карих очей за окулярами у тонкій оправі.

— Я ж кажу, що він ніколи б не став пропонувати нам пити, та ще й зранку. Крім того, те віскі не випускають у літрових пляшках — лише по нуль сімдесят п’ять.

— Звідки Вам про це відомо? — на думку Макаки, слідчий вдавав із себе інтелігента, звертаючись до нього на «Ви».