— От саме бугай і позначений, — повідомив Назар.
— Непогано б дізнатися, хто сховав у портфель дискету, — сказав Гордій
— І чи знав про її існування Йосип Бланк, — додав Мстислав.
— Головне не це, — раптом втрутився Олег. — Слід довідатися, чим бугай заслужив честь бути позначеним таким хитрим робом.
— І в який спосіб це можна зробити? — іронічно звів брови Мечислав, доливаючи собі улюбленого мозельського.
— На місці видно буде, — просто відповів Олег.
— Навідаємося туди якнайшвидше, — погодився Іван. — Перейдімо до головного, панове. Що будемо робити з Транихиїлом? Він не зупиниться і спробує створити іншого біоробота, а потім ще і ще.
— Отже, він намагатиметься знайти якісний генетичний матеріал для отримання нової порції біоінформаційної речовини, — сказав Северин.
Северин Соболь народився у Голованівську на Кіровоградщині, в багатодітній учительській родині. Його батько, викладач історії, змалку намагався прищепити синові інтерес до пам’яток рідного краю — курганів, старовинних церков, скіфських і козацьких поселень. Та Северин виявляв більшу цікавість до тварин і рослин. Взимку вони з дідусем ходили до лісу підгодовувати косуль, оленів та кабанів, а влітку з бабусею збирали лікарські трави. Підрісши, Северин випасав із однолітками худобу. У школі він був найкращим знавцем ботаніки, зоології, пізніше — біології. Тому, отримавши атестат зрілості, легко вступив на біологічний факультет Київського університету.
Гордій познайомився із Северином замолоду на якійсь науковій конференції. Вони заприятелювали, а згодом і міцно здружилися. Цьому сприяла відверта розповідь Северина про те, що з дитинства він помічав за собою здібності спонукати тварин до потрібних йому дій, вгадувати їхній настрій та відвертати небезпеку. Коли Гордій познайомив ученого-біолога з Іваном, старший характерник впевнено визначив у Северинові побратима. Так Орден Триголоса поповнився своїм п’ятим членом — Северином Соболем.
Шостого і сьомого — кібернетика Назара Гончара, киянина з діда-прадіда, який народився на київському Подолі, та бандуриста Тараса Жиленка, корінного харків’янина, спадкового музиканта — до Ордену долучив уже Северин. Вони із побратимами познайомилися на фестивалі української пісні «Червона рута» у Запоріжжі[24], рівно за тиждень до проголошення України незалежною.
12. «Дніпро — Потомак»
Транихиїл із Людмилою зауважили зміни у поведінці Йосипа Бланка. Він став якимось ще більш переляканим та запопадливим, видавався ніби нижчим, ніж зазвичай. Всупереч усталеному правилу, він заявився до лабораторії з власної ініціативи та першим почав розмову:
— Наші справи геть кепські, пане Россман. Доля шефа невідома, а без нього я не маю змоги далі фінансувати Ваші дослідження…
— А пошук Олега? — перервала його Людмила.
— Так само, бо гроші пан Шахсуваров перераховував мені щомісяця. Ми витратили майже весь попередній транш. Післязавтра мав надійти наступний, але в мене немає певності, що його перерахують.
— Хіба ж у вас немає резерву? — Транихиїл намагався вдавати спокій.
— Резерв витратили на операцію біля Кам’яної могили та інші непередбачувані обставини.
— Ви вживаєте заходів щодо пошуків пана Шахсуварова? — тепер голос дослідника видавав напруженість.
— Так, але наразі результатів немає. Єдина обставина, що дає нам надію — відсутність інформації про його загибель. Включно з неофіційними повідомленнями та чутками в Інтернеті.