Якщо переглянути історичний аналіз цих уявлень, наприклад, зроблений Роджером Бартрою і Міґелем Рохасом Міксом, можна виявити, що інший аспект, який змінився у розповідях і в іконографії у другій половині ХХ століття, – це
Настільки жвава циркуляція того, що продукується у різних регіонах і обертається майже в усіх, спонукає запитати,
В іншій своїй праці (Garcia Canclini, 1999) я аргументував, що існує більш-менш спільна історія Латинської Америки, яка нас надихає говорити про єдиний
Можна утворити
Звісно, треба дати відповідь на питання, чи цей трикутник (Латинська Америка – Європа – Сполучені Штати) не обмежиться зменшенням ролі латиноамериканського континенту? Семюел Гантинґтон уважає, що протистояння між європейцями та американцями закінчиться перерозподілом Латинської Америки. Він передрікає, що за допомогою NAFTA Сполучені Штати анексують Мексику, у той час як держави МЕРКОСУР захопить Європа. Ця точка зору не враховує латиноамериканську політичну гетерогенність, історичну пов’язаність, нещодавні торговельні союзи, утворені Мексикою і Колумбією, Венесуелою і Чилі, та різні угоди держав – учасниць МЕРКОСУР зі Сполученими Штатами. На Саміті в Ріо-де-Жанейро у 1999 році між європейськими та латиноамериканськими урядовцями було зазначено, що європейські країни укладатимуть угоди з вільної торгівлі відповідно не до геополітичного поділу, а до економічної доцільності. Тому вони надають перевагу Мексиці та державам МЕРКОСУР, а згодом будуть відбирати також інші держави.
Питання, яким чином латиноамериканський простір перетворюється на євроамериканський чи міжамериканський, порушується у різних формах в економіці, в засобах масової інформації, в елітарній і в політичній культурі. Сполучені Штати зараз є домінуючим орієнтиром в економічному розвитку й у сфері аудіовізуальної комунікації. Як я аналізуватиму в наступній главі, латиноамериканська видавнича продукція залежить більшою мірою від європейської промисловості, і це відповідає – крім лінгвістичної спорідненості з латинським світом – важливості, яку зберігає Європа для інтелектуальних і політичних еліт Латинської Америки. Форма, в якій це нещодавно висловила Беатріс Сарло, може бути поширена на всіх латиноамериканців, особливо у країнах Південного конусу: «Для мене Європа сьогодні – це іспанські переклади, італійське «Оливкове дерево» (L’Ulivo)[40], новий англійський лейборизм, берлінська реконструкція кінця століття, міжнаціональні конфлікти, виникнення нових ідентичностей, поява «третього світу» в центрі Парижа і Лондона, французький закон про тридцятип’ятигодинний робочий тиждень. Європа – це настільки ж Піна Бауш[41], як Ґодар[42], і настільки ж Ґодар, як і Кіаростамі[43], якого ми знаємо за європейськими журналами і фестивалями; і настільки ж, як Кіаростамі, Іоселіані[44] – грузин, висланий до Європи з-за її меж; і настільки ж, як він, Сарамаґо[45], який належить до finis terrae (краю світу) декадентства Європи. Утім, хоч би яким парадоксальним це було, Європа є нашим зв’язком з Азією, і ми отримуємо відносну незалежність від Європи лише тоді, коли думаємо про Латинську Америку» (Sarlo, 1998: 1).
Зв’язок латиноамериканців зі Сполученими Штатами також змінюється порівняно до стереотипів, описаних вище. Технологічні, економічні й міграційні взаємодії наново визначають соціально-економічні відносини та деякі наративи між обома регіонами. Мережі CBS і CNN транслюють іспанською мовою міжнародні новини і допомагають встановити взаємозв’язки між латиноамериканським культурним і політичним просторами, поширюючи новини наших країн, які мають обмежену циркуляцію в пресі й на телебаченні кожної з них. Я вже згадував, і ще буду це робити, про роль американських університетів у дослідженні й інтерпретації того, що відбувається в Латинській Америці. Різні економічні журнали в останні роки відзначали, як інтенсифікація промислових, торговельних і фінансових відносин між Сполученими Штатами і латиноамериканськими країнами створює нові форми взаємного пізнання та перетворює деякі латиноамериканські економіки «на життєво важливу частину американського ринку»: «Мексика продає більше промислової продукції Сполученим Штатам, ніж Японія, і більше текстильної продукції, ніж Китай», завдяки чому існує можливість, що «будь-яке припинення виробництва в одній країні призведе до припинення в іншій» (Case, 1999: 48). У зв’язку зі збільшенням кількості латиноамериканців у американському суспільстві серпневий номер 1999 року журналу «Латинська торгівля» (Latin Trade) вийшов під заголовком «Мексика вторгається у США». Інші стверджують, що зростання економічної, технологічної і культурної взаємної пов’язаності за умов асиметричності та субординації лише посилює імперіалістичне домінування. Обидві протилежні позиції спрощують сучасну структуру нерівних взаємодій.
Поміж цих міжрегіональних просторів знову постає видозмінене питання про те, що може в Латинській Америці – і також у Сполучених Штатах – розумітись як власне культурне виробництво. Це завжди було важкою для розв’язання проблемою, як свідчать мультикультурна присутність великої кількості різних за походженням мігрантів та інтенсивний процес культурних запозичень, розпочатий раніше між Європою і не так давно між американцями та латиноамериканцями. Так само очевидно, що зміни, спричинені сучасними технологічними й економічними потоками, не можна оцінювати ні старими дискурсами про ідентичність, ні політикою мультикультурності, розпочатою в кожній державі, коли вони були більш автономними утвореннями. Дізнатися, хто такі ці інакші, які нас цікавлять і нас приймають, і з ким має сенс інтенсифікувати відносини та взаємний обмін, – це завдання, які, крім урахування історії, з якої ми походимо, потребують перегляду за умов нових геополітичних і геокультурних протистоянь, у межах і поза межами угод про вільну торгівлю і економічну інтеграцію.
Необхідно підтвердити цей перехід від протистояння між ідентичностями до утворення соціокультурного простору, розглядаючи, як внутрішня державна та міждержавна політика управляли латиноамериканською мультикультурністю і як це роблять зараз у взаємодії з Європою та Сполученими Штатами. Я досліджуватиму це в наступній главі шляхом порівняння деяких типів політики мультикультурності та регіонального або глобального громадянства, які розвивалися в цих регіонах. Потому побачимо на прикладі сучасної структури наукового, мистецького обміну та культурних індустрій, як змінюються ролі європейців, американців і латиноамериканців у перерозподілі культурної та комунікаційної влади.
Глава 4. Не знаємо, як визначати інакших
Суспільства наратують про свої зміни та про конфлікти між групами, що їх складають, як і між корінними мешканцями та мігрантами, уявляючи міфи і стереотипи, а також за допомогою громадської культурної політики. Для того щоб визначити, хто належить до нації або хто має право на те, щоб бути громадянином, потрібно уявляти спільні риси для людей, які розмовляють різними мовами і мають відмінні стилі життя, способи мислення, котрі не збігаються, однак можуть бути конвергентними. Кожна культурна політика – це політика, яка містить уявлення, котрі дають нам змогу вважати себе подібними. Водночас ця політика містить те, що ми не можемо уявляти про інших, щоб переконатися, чи можливо суміщати відмінності: як співіснувати з тими, хто недостатньо володіє моєю мовою, дозволяє, щоб жінки не носили або носили покривало, не приймає цінності гегемонійної релігії або наукової раціональності, ігнорує ієрархію або пропонує включити її до демократичної горизонталі.
Можна сказати, що, як про це пишуть, етноцентризм і зневага до відмінного зародилися з появою людства, і немає груп, вільних від цього. Греки називають іноземців варварами, тобто такими, що «булькочуть, затинаються». Науа[46] називали своїх сусідів «пополоки» (тобто «ті, що затинаються») і «масауас» («ті, що ревуть як олені»). Для готентотів, айну і рамчадалів назва їхнього племені означає «людина». Чи та сама причина спонукала мексиканців презирливо називати іспанців «гачупінами», аргентинців називати італійців «грінго», а решту латиноамериканців використовувати це ж саме слово для визначення американців США? І коли іспанці називають латиноамериканців «південцями», це вони так відповідають на люб’язність чи це початок нового етапу дискримінації та непорозумінь?
Необов’язково наводити багато прикладів, щоб зрозуміти, що навіть слова, які найкраще зберігалися протягом століть – наприклад, слово «варвар», – мали неоднакове значення за часів протистоянь 2,5 тисячі років тому або кампаній конкісти п’ятсотлітньої давнини, колоніальних та імперіалістичних воєн і за часів електронних грошей і супутникового зв’язку. Постмодерністські узагальнення щодо номадизму недовго витримують порівняння з гетерогенними обіцянками, котрі спонукали мігрувати тих, хто шукав обітовану землю, новий американський світ, про який розповідали іспанці та португальці, або «american way of life»[47].
На Заході держави у різні способи прилаштувалися жити з мультикультурністю. Франція й інші європейські держави підпорядкували відмінності ідеї світської республіки. Сполучені Штати розділили етноси по районах і навіть по різних містах. Латиноамериканські держави долучились у ХХ столітті до європейської моделі, однак надали їй інші модуляції, що можна побачити у трьох формах державної інтеграції: Аргентини, Бразилії та Мексики. Ці уніфікуючі пакти гетерогенних країн функціонували за несправедливості, нерівності та протестів протягом десятиліть, однак за певної стабільності. До вказаних негативів зараз додається інтенсивніша і частіша взаємодія багатьох етносів і зіткнення відмінних способів ставлення до мультикультурності. Латиноамериканці масово мігрують до Європи і Сполучених Штатів, куди також прибувають численні групи азійців і африканців. Американці поширюють свої концепції мультикультурності в Латинській Америці й меншою мірою в Європі шляхом підприємницьких програм, політичного і наукового впливу й ідеологічних моделей масової комунікації. Навіть японці та корейці пропонують Сполученим Штатам, Європі і Латинській Америці свої моделі мультикультурності, організовуючи трудові відносини на макіладорах і поширюючи свої відеоігри.
Ця глобалізована міжкультурність не усунула класичних способів, у які кожна держава врегульовувала свої відмінності. Однак примусила їх взаємодіяти та підштовхнула до неминучої конфронтації. Результати були різними. Коли глобалізаційні зміни відбуваються за умов секуляризації та інтелектуального релятивізму, вони збільшують нашу спроможність розуміти і приймати відмінне. Проте коли глобалізація стає співіснуванням багатьох способів життя без концептуальних і політичних механізмів, покликаних йому сприяти, це призводить до фундаменталізму і виключення, посилює расизм і збільшує ризик етнічних або національних «чисток». Це також залежить від рівнів і способів економічного розвитку. Глобалізаційне перевпорядкування у різні способи обумовлює ставлення до інакших у країнах сталого розвитку і повної зайнятості та в країнах з економічною нестабільністю, яка триває десятиліттями, високою інфляцією та безробіттям. Слід проаналізувати, як діють ці культурні, політичні й економічні альтернативи порівняно з основними моделями мульти- і міжкультурності, якими управляють в процесі взаємодії між Європою, Латинською Америкою та Сполученими Штатами.
Так само як колись європейські за походженням новітні часи мали тенденцію до того, щоб робити всіх людей рівними під абстрактним визначенням «громадяни», зараз існує спокуса уявляти, що глобалізація нас уніфікує та зробить подібними. Отже, йдеться про усунення викликів, які ставлять на цьому етапі культурні відмінності, та про політику, котра їх скеровує. Для того щоб зрозуміти ці виклики, пропоную піти зворотним шляхом: я візьму ключові формулювання, які використовуються в окремих суспільствах для розв’язання проблеми відмінностей, і спробую дослідити, чому ці формулювання не мають лінгвістичних еквівалентів або їм дають інші відмінні.
Перше питання: чому в англійській мові відсутнє слово «метисний»? Друге: чому французи перекладають словосполучення «позитивні дії»[48] як «позитивна дискримінація»? Чому в латиноамериканських країнах мало використовуються визначення ідентичностей з дефісом (італо-американський, афро-американський)? Після того як я дам відповіді на ці запитання, спробую дослідити, чи можуть суспільства з такими неперекладними відмінностями узгодити встановлення подібних соціальних відносин і впровадити договірні форми громадянства.
а) Тоді як в іспанській і португальській мовах слова «métis», «mestizo» і «mestiço»[49] мають широке використання, в англійській їм немає еквівалентів. Тексти антропологів й істориків, які досліджують інші суспільства, залучають ці слова французькою чи іспанською мовами як необхідний дозвіл для посилання на інших. Оксфордський словник включає їх як синонім слова «half-caste» («людина змішаної раси»), коли йдеться про іспанців чи португальців. Також можуть зустрічатися визначення «miscegenation» («змішаної раси»), «half-brees» («напівкровний»), «mixed-blood» («змішаної крові») здебільшого у презирливому значенні. Окремі антропологи і лінгвісти (Laplantine та Nouss, 1997) використовують слово
Я зараз дедалі частіше стикаюся з відсутністю слова «метисний» у латинських мовах з можливістю його застосування в позитивному значенні для визначення расових змішань, що є симптоматичним для ставлення англійців до цих питань. Доречним є застосування метафори
У Сполучених Штатах ідентичності мають тенденцію до консолідації, мультикультурна гетерогенність сприймається як сепаратизм і дисперсія між етнічними групами, для яких спільна належність стала основною гарантією індивідуальних прав. Якщо особа вважає себе членом меншини (афроамериканської, мексиканської чи пуерторіканської) і діє відповідно, вона таким чином отримує право утверджувати мовну відмінність, претендувати на можливість скористатися квотами на працевлаштування й отримання послуг чи на резервування місця в університетах і урядових установах. Така «позитивна дія» дозволила відкорегувати інституціоналізовані форми дискримінації, які спричинили хронічну нерівність. Однак лише за допомогою механізму, котрий призводить до домінування груп, належність до яких визначається за фактом народження, за переважанням біологічних та історичних ознак над групами за вибором і над змішаннями, тобто над метисацією.