Він міг зробити чимало, але Майя тут не для того, аби карати чи відпускати гріхи. Вона потребувала інформації. От і все.

— Я мав зберігати таємницю, правда ж? Тож я придушив це в собі. Спробував жити, як раніше, але нічого не виходило. Мої оцінки погіршилися. Я не міг зосередитися. Тоді я й почав пити. Так, знаю, схоже на виправдання…

— Крістофере?

— Що?

— Ви всі опинилися на тій яхті через шість тижнів.

Він заплющив очі.

— Що сталося?

— А ви як думаєте, Майє? Давайте, ви тепер усе знаєте. Розкажіть мені. Складіть усе докупи.

Майя нахилилася вперед.

— Тож ви всі на яхті, прямуєте на Бермуди. Усі починаєте пити. Особливо, напевно, ви. Це вперше ви всі зібралися разом, відколи Тео помер. Ендрю теж там. Він проходив терапію, але вона йому не допомогла. Провина вбиває його. Тож він вирішує. Не знаю, як точно все це сталося, Крістофере, може ви мені скажете. Ендрю вам погрожував?

— Не погрожував, — сказав Крістофер. — Не зовсім. Він просто… Просто поскаржився нам. Він не міг спати. Не міг їсти. Боже, він виглядав жахливо. Він просто сказав, що ми мусимо здатися, бо невідомо, скільки ще він протримає це в собі. Я настільки впився, що заледве розумів, що він узагалі говорить.

— А тоді?

— А тоді Ендрю пішов на горішню палубу. Подалі від нас. Через кілька хвилин Джо пішов слідом за ним, — Свейн знизав плечима. — Кінець.

— Ви ніколи нікому про це не розповідали?

— Ніколи.

— Інші двоє, Лappi Райя та Ніл Корнфельд…

— Ніл збирався вступити до Єля. А потім передумав і поїхав до Стенфорда. Ларрі, здається, продовжив навчання за кордоном. Може, у Парижі. Ми довчились останній рік, наче в тумані, і більше ніколи не бачилися.

— І ви стільки років зберігали цю таємницю.

Свейн кивнув.

— А тепер чому? — спитала Майя. — Чому ви вирішили тепер розповісти правду?