— Тео нам підіграв. Він усе зрозумів, з нього жартували. Це було природно. Він був аж настільки крутим. Пам’ятаю, він усміхався, наче все гаразд. Ми спустилися вниз, до кімнати, кинули його на стілець. Джо почав його прив’язувати. Ми допомагали. Усі реготали, Тео прикинувся, ніби кличе на допомогу. Пам’ятаю, один із вузлів я зав’язав слабко. Джо затягнув його. Тоді, коли Тео був уже прив’язаний, Джо дістав лійку. Розумієте, про що я, кухонну. Сунув її Тео до рота, і я пам’ятаю, як тоді змінилися його очі. Ніби, не знаю, він почав розуміти. Там було ще двоє хлопців, Ларрі Райя та Ніл Корнфельд. Ми всі реготали, Ендрю почав лити до лійки пиво. Хлопці хором гукали: «Пий, пий». А решта — наче уві сні. Жахливому сні. Я досі не можу повірити, що це справді сталося, але в якийсь момент Джо замінив пиво спиртом. Пам’ятаю, як Ендрю казав: «Чекай, Джо, припини…»

Його голос затих.

— Що сталося? — спитала Майя, хоча все було вже зрозуміло.

— Раптом Тео почало трусити, ніби в нього стався напад.

Крістофер Свейн заплакав. Майї хотілося покласти руку йому на плече. І водночас ударити його в обличчя. Натомість вона просто сиділа й чекала.

— Я до учорашнього дня нікому про це не розповідав. Але, отримавши імейл від вас… тепер мій лікар дещо з цього знає. Саме тому вона вирішила, що мені піде на користь розмова з вами. Але тієї ночі, саме тоді я зійшов з рейок. Мені було так страшно. Я розумів: проговорюся — і Джо мене вб’є. Не лише тоді. Тепер. Навіть тепер. Я досі почуваюся…

Майя намагалася розговорити його далі.

— То що, ви кинули тіло в підвал?

— Джо кинув.

— Але ви були там, так?

Свейн кивнув.

— Сумніваюся, що Джо один його тягнув, правда ж?

Він похитав головою.

— Хто допомагав Джо?

— Ендрю, — Свейн підняв на неї очі. — Джо змусив Ендрю йому допомагати.

— Тому Ендрю зламався?

— Я не знаю. Може, він і без того зламався б. Ендрю, я… Після цього ми змінилися.

Хав’єр Мора мав рацію. То було не горе. То була провина.

— Що сталося тоді?

— Що я міг зробити?