Майя промовчала.

— Сказали, що це невдале пограбування.

— Так.

— Але ж ми обоє знаємо, що це не так, правда, Майє? — він запустив пальці у волосся. — Ви б сюди не навідались, якби це справді було пограбування.

Його поведінка почала її дратувати.

— Зараз, — сказала Майя, — я просто намагаюся скласти докупи все, що сталося.

— Це неймовірно, — сказав він. — Досі не можу повірити.

На його обличчі грала дивна посмішка.

— У що повірити?

— Що Джо мертвий. Пробачте, що постійно це повторюю. Просто він був… Не знаю, чи доречно сказати, що він був «повний життя». Такі банальні слова, правда ж? Але, скажімо так, Джо був життєвою силою, розумієте? Він видавався таким сильним, таким могутнім, наче вогонь, який буяє поза твоїм контролем, що його ніколи не приборкаєш. Було в ньому щось… Знаю, це смішно, але щось майже безсмертне…

Майя посунулась у кріслі.

— Крістофере?

Він дивився у вікно.

— Ви ж були на яхті тієї ночі, коли Ендрю впав за борт.

Він не поворухнувся.

— Що насправді сталося з його братом Ендрю?

Крістофер ковтнув слину. Сльоза викотилася з його ока й прослизнула вниз по щоці.

— Крістофере?

— Я не бачив цього, Майє. Я був на нижній палубі.

У його голосі вчувався холод.