— Приїхали. Вам у ті двері.

Майю впустив ще один охоронець, і, звісно ж, довелось пройти через металодетектор. По той бік усмішкою й потиском руки її зустріла жінка.

— Вітаю, мене звати Мелісса Лі. Я координатор «Солмані».

«Координатор». Ще один багатофункціональний евфемізм.

— Крістофер попросив мене провести вас до зимового саду. Ходімо, я покажу дорогу.

Стукіт підборів Мелісси Лі відлунював у порожньому коридорі. Крім цього стукоту, тут було тихо, наче в монастирі. Якщо ти про це знаєш (а мусиш знати, якщо вже працюєш тут щодня), то нащо порушувати цю тишу своїм взуттям? Може, це частина форми? Чи це навмисно? Чому б не вдягнути кросівки або щось подібне?

І чому вона взагалі зараз думає про таке?

Крістофер Свейн зірвався на ноги, щоби привітатися з нею, наче знервований юнак на побаченні. На ньому був добре пошитий чорний костюм, біла сорочка, тонка чорна краватка. Неголене обличчя ретельно й уміло доведене до природного вигляду. В акуратній зачісці скейтера висвітлені окремі пасма. Що б не привело його до цього місця, це вирізьбило зморшки на його обличчі. Це йому, мабуть, не подобалося. Він, напевно, коле ботокс або інші філери, але Майї здалося, що зморшки додають його образу багатія певного характеру.

— Вам щось принести? — спитала Мелісса Лі.

Майя похитала головою. Мелісса наполовину усміхнулася й поглянула на Свейна. Сказала, зі зворушливою тривогою в голосі:

— Ти впевнений, що хочеш, щоб я пішла, Крістофере?

— Так, будь ласка, — голос у нього був хиткий. — Я гадаю, це для мене важливий крок.

Мелісса кивнула.

— Згодна.

— Тож нам треба поговорити наодинці.

— Розумію. Я буду поблизу, про всяк випадок. Ти тільки поклич.

Жінка ще раз наполовину усміхнулася Майї й вийшла. Зачинила за собою двері.

— Ого, — сказав Свейн, коли вони лишилися наодинці. — А ви справді дуже гарна.

Майя не знала, що на це відповісти, тож промовчала. Чоловік усміхнувся й відверто оглянув її з голови до ніг.

— Ви неймовірна і створюєте враження недосяжності. Наче ви вища за все це, — він похитав головою. — Певен, Джо не встояв тієї ж миті, як побачив вас, моя правда?