Розділ 30

Свейн сидів, міцно вхопившись за ручки крісла.

— Усе почалося, коли в Академії Франкліна Біддла з’явився Тео Мора. Чи, може, саме тоді я почав це помічати.

Вони зсунули крісла ближче, сиділи майже торкаючись один одного колінами, певним чином відчуваючи потребу фізичної близькості в цій кімнаті, у якій ставало дедалі холодніше.

— Ви, мабуть, подумаєте, що справа в старому кліше, про те, як багатії не хочуть, аби біднота паплюжила їхні елітні заклади. Це так просто уявити, так? Ми, багаті дітки, нападаємо на Тео, знущаємося з нього. Але насправді все було не так.

— А як? — спитала Майя.

— Тео був веселим і товариським. Він не відсторонювався й не підлабузнювався, не зробив цієї помилки. Він просто вписався. Ми всі його любили. Він не здавався нам якимось не таким. Знаю, люди хочуть уявляти багатіїв одними, а бідняків зовсім іншими, але коли ви діти — такими ми й були, чи це я вважав нас такими, просто дітьми, — то ви просто хочете розважатися разом і бути своїми.

Він витер очі.

— Не завадило й те, що Тео був чудовим футболістом. Не просто хорошим — чудовим. Я був у захваті. У нас був шанс того року виграти все. Не лише чемпіонат штату серед приватних шкіл, який ми, власне, й виграли, але весь турнір, у тому числі великі громадські й парафіяльні школи. Тео грав настільки добре. Міг забити з будь-якого місця. Можливо, у цьому й була проблема.

— Як це?

— Мені він не загрожував, я грав на середині поля. Для свого сусіда й кращого друга, Ендрю, загрозою він теж не був — той стояв на воротах.

Свейн спинився й подивився на Майю.

— Але Джо теж був форвардом, — сказала вона.