Тиша.

Роберт сидів на твердій кам’яній долівці, намагаючись опанувати своїм диханням, серцем, страхом…

Куди подівся чернець?

Заховався десь у камінній кишені, залишеній після обвалу? Як і Роберт? Чи його присипало землею?

Роберт увімкнув ліхтарик. Посвітив навколо. Крізь пилюку майже нічого не було видно. Хіба череп просто перед ним. Він примружився. Вимкнув ліхтарик. Треба берегти батарейки…

Пилюка поступово влягалася. Уже можна було бачити стіни катакомб.

Роберт посвітив навколо.

Тунель, з якого він прийшов, був завалений тоннами каміняччя. Чернець не зможе до нього допастися. Інший кінець тунелю губився у темряві.

Роберт згадав слова Умберто: У тому напрямку немає виходу на поверхню.

Він у пастці.

Погляд його мимоволі прикипів до скелета в кам’яній ніші. Череп ніби витріщався на нього і реготав.

Роберт вимкнув ліхтарик.

Раптом йому здалося, ніби звідкись долинув голос.

Тихо. Близько. Майже нечутно.

Роберте, — шепотів голос.

Тільки його ім’я.

Роберте…