— Звісно.

Вони підвелися і пішли через зал. Бенд знову почав грати, щось про те, як студенти коледжу в Маскоґі досі поважають свого декана[120].

У туалеті смерділо прокислою сечею і хлоркою. Проноза сидів, притулений до стіни між двома пісуарами, і якийсь парубок в армійській формі сцяв приблизно за два дюйми від його правого вуха.

Рот у нього був розкритий, і Бен подумав, яким жахливо старим Проноза виглядає, старим і сплюндрованим холодними, байдужими силами, які не мають у собі бодай дрібки чулості. Реальність свого власного розпаду, який наближається день за днем, набігла йому в голову— не вперше, але з шокуючою несподіваністю. Ту жалість, що піднялася в горлі, немов якась чиста, темна вода, він відчув рівною мірою як до себе, так і до Пронози.

— Ось, — сказав Метт. — Ви можете підсунути під нього руку, коли цей джентльмен завершить свою справу?

— Так, — сказав Бен.

Він подивився на парубка в армійській формі, котрий ліниво струшував.

— Ви не могли б поквапитися, приятелю?

— Навіщо? Він нікуди не поспішає.

Та проте він засмикнув блискавку і відступив від пісуару, щоб змогли підійти вони.

Бен обняв Пронозу за спину, підчепив рукою його під пахву й підважив. Його сідниці на мить притислися до кахляної стіни і він відчув ту вібрацію, що видавав бенд. Проноза піднімався з обм’яклою ваговитістю цілковито непритомного поштового мішка. Метт просунув голову йому під другу руку, обхопив його за стан, і вони потягли Пронозу за двері.

— Оно Проноза йде, — гукнув хтось і пролунав сміх.

— Делл мусить його віднадити, — промовив Метт захекано. — Він знає, чим це завжди обертається.

Вони пройшли крізь двері до фоє, а потім надвір, на дерев’яні сходи, що вели на парковку.

— Повільніше, — прокректав Бен. — Не впустімо його.

Вони рушили донизу сходами, безвільні ноги Пронози стукалися об підсходні, неначе дерев’яні цурки.

— «Сітроен»… там, в останнім ряду.

Вони його понесли. Тепер холод у повітрі відчувався гострішим, і завтра вже мусить почати кривавитися листя. З глибини горла Пронози почулося гарчання, на цибуху його шиї слабенько смикнулася голова.

— Ви зможете покласти його у ліжко, коли довезете до Єви? — спитав Метт.

— Так, я думаю, зможу.