— Погляньте. Звідси якраз видно над деревами гребінь даху Дому Марстена.

Бен подивився. Метт мав рацію; над темним обрієм сосон явно стирчав верхній кут даху, затуляючи своєю правильною формою людської конструкції зірки на видимому краї світу.

Бен відчинив пасажирські двері й сказав:

— Отак. Подавайте його, а я затягну.

Він прийняв повну вагу Пронози, обережно засунув його на сидіння і зачинив двері. Голова Пронози прихилилася до вікна, набувши гротескного, плаского вигляду.

— У вівторок об одинадцятій?

— Я буду там.

— Дякую. І також дякую за допомогу з Пронозою.

Він простягнув руку і Бен її потиснув.

Бен сів за кермо, завів «сітроен» і поїхав у бік міста. Щойно, як за деревами зникла неонова вивіска корчми, дорога стала пустою і чорною, і Бен подумав: «Ці дороги тепер навідувані привидами».

Проноза поряд з ним відгукнувся хрипом і стогоном, і Бен здригнувся. «Сітроен» дрібку вильнув.

Егей, чому я так подумав?

Без відповіді.

Він прочинив вікно-кватирку так, щоб, поки їхатиме додому, холодне повітря спрямовувалося на Пронозу, тож на той час, коли Бен завів машину в палісадник Єви Міллер, Проноза досяг туманної напівпритомності.

Бен завів його, спотикливого, по сходах на задній ґанок і в кухню, яка була слабенько освітлена жеврінням печі. Проноза застогнав, потім утробним голосом пробурмотів:

— Вона чудова дівчина, Джеку… і заміжні жінки, вони розуміють, розуміють…

Із коридору виокремилася якась тінь, і це була Єва, велетенська в старому стьобаному домашньому халаті, з волоссям, накрученим на бігуді й покритим прозорою сітчастою хусточкою. Обличчя в неї було блідим і примарним від нічного крему.

— Еде, — промовила вона. — Ох, Еде, ти так і далі продовжуєш, ой леле?

На звук її голосу очі в нього трохи відкрилися і усмішка торкнула його обличчя.

— Далі, і далі, і далі… — прокрякав він. — Хіба ти цього не знаєш краще за інших?