- А мене візьмете, тоді я нікому не скажу?
- Та ти, що? - Не чекав такого повороту Василько. У його плани зовсім не входило тягнути на болото це дівчисько, треба було негайно здихатися надоїди.
- Там такі комарі здоровенні, як коні. А вужів стільки, що й ступити ногою ніде. Так і сичать. Ш-ш-ш!!! – засичав, ще більше входячи в роль, Василько, по-страшному вдаючи вужа.
Згадка про вужів трохи охолодила рибальські наміри Надійки. Вона побоювалася плазунів, та бути в компанії хлопчаків – це ж була її завітна мрія. Дівчинка любила всілякі пригоди, в які обов’язково потрапляли ці шибайголови.
Василько, подумав було, що відбив у дівчинки охоту до рибальських прогулянок і змовницьки підморгнув Миколці. Та де там.
- Я хочу на либалку! Інакше…- Знову взялась за своє Надійка.
- Добре, добре! Ми тебе візьмемо. А вудочка в тебе є? От піди, знайди собі вудочку, тоді й прийдеш! Взавтра зранку приходь і ми візьмемо тебе рибалити.
- А ви не обдулите?
- Нащо нам дурити? Ти ж усе тоді розкажеш про нас.
Надійка задоволена, з вискоком, побігла додому.
- Здається, відчепилася. От причепа мала, завжди носа всуне в чоловічі справи.
- Миколко, дуй до Карася. Треба його підготувати. А як погодиться, розкажемо йому все по дорозі. В дома скажеш, що на Піщане озеро рибалити підемо, та камеру не забудь! Я теж піду, візьму вудки й відпрошуся. Ну, за діло!
Хлопці плеснули один одному в долоні й розбіглися.
Миколка запобіг додому, вхопив свого, вже вживаного цифрового «Пентакса», - подарок на іменини від старшого брата й погнав шукати Карася. Хлопець знайшов Мишка за селом, на лузі. Він із друзями ганяв м’яча й лементував, з усіма, на все довкілля.
- Мишко, є розмова! - Діловито підійшов Миколка.
- Диви, який ділок! - осмикнув його Сашко.
- Ходи до нас у команду, а то одного гравця не вистачає, - запропонував товстий Вітя, на прізвисько Комар. Він був увесь червоний і спітнілий. Не дивлячись на всі їхні зусилля, його команда, значно, програвала Мишковій.
- Хлопці, не маю часу. У мене до Мишка справи.
Миколка зафутболив м’яча, що підкотився до нього, підійшовши до Карася, прошепотів йому на вухо.
- Тобі можна довірити таємницю?