Вони закотили стального коня до заростів тернівника й потайки стали пробиратися до пагорба. Навкруги стояла цілковита тиша, тільки в заростях біля струмка кувала зозуля. Пташина так захопилася своїм співом, що не помічала нікого.
- Ну й налічила нам років, Максиме Петровичу - мабуть, по двісті на кожного.
- Значить, Вітю, нам нічого не зашкодить, принаймні сьогодні; якщо вона не на бандитів працює. Обходь пагорб зліва! - прошепотів дільничний. Дістав пістолет і вказав помічникові рукою напрямок маневру.
Вони, засідаючи й перебігаючи від куща до куща, обійшли пагорб. Та все марно на Снєжковій горі нікого не було.
- От халепа! Невже вислизнули, чи таки втопилися в болоті? - бідкався лейтенант. – Як би тоді не злива...
Дільничний хотів розшукати хоч якісь сліди, але після дощу порозмивало все, навіть свіжі розкопки.
- Поглянь-но, що це за плита видніється з ями? – Максим показав Віктору на невеликий шурф виритий метрів двадцять збоку від струмка. На дні досить глибокої ями виднівся край кам’яної брили.
- Як це я цього, першого разу не помітив? –Дільничний стрибнув вниз й почав руками очищати блискучу брилу.
- Видно закидали землею, щоб ніхто не помітив, а злива все розкрила, - висунув здогадку Пасічник.
- Певне, ти маєш рацію. А плита яка відполірована, відбиває як у дзеркалі, - Максим побачив своє відображення на площині.
- Допоможи-но мені!
Пасічник зіскочив у шурф. Удвох вони швидко очистили поверхню. Сонце, падаючи на відполіровану кам’яну плиту, відбивалося і сліпило слідчим очі.
- Гладенька, а скільки тисяч років пролежала під грунтом. Ці покидьки таки відшукали поховання. Торік приїздили науковці, сиділи три місяці на пагорбі й ні із чим поїхали. А скільки «чорних» я ганяв і штрафував. Ці ж, дивися - відразу знайшли.
- Видно знали, де шукати, - підтвердив Віктор.
- Що ж заглянемо й ми, що тут було. Хоча я думаю – могильник пустий.
- Лячнувато якось.
- Не дрейф, ми для слідства все повинні вияснити. Ну взяли, разом!
Вони дружно налягли, та плита не піддавалася.
- Лома треба, бо так не подужаємо. Детективи, ще раз взялися за плиту, потім ще, та крім стертих пальців – ніякого результату. Виснажені чоловіки сіли на надгробок. Максим зняв шапку й витер спітніле чоло.
- Щось тут не так. Не така вона вже й тяжка, щоб не відсунутися.