- Та ну вас, - махнув рукою Мишко. – Я думав ви серйозно, а ви тюльку травите. Піду я краще!

- Чекай! Миколко, показуй!

 Миколка розмотав ганчірку, яку не знімав із руки,  від часу, коли знайшов каменя і показав розкриту долоню.

- Ну й що?

- А ти попробуй  витри!

- Нема мені що робити. Може ви незмивним фломастером написали.

- Незмивним?!

Миколка заходився терти рукою об траву, потім піском, додав слині, а потім змив усе водою. Коли долоня відмилась від бруду, там так само як і раніше залишився напис, здається, він навіть світився.

- Цікаво! - здивувався Мишко. – Звідки це в тебе?

- Поклянись землею, що нікому не розкажеш!

- Гаразд!

 Мишко нагріб жменю землі й почав напружено жувати. Та земля перетворилася в роті на якесь глейке місиво. Вона зовсім не жувалася, хрумтіла на зубах, як бите скло під черевиками, перекривала й шкребла за горлянку, ніби протестувала від такої наруги й не хотіла нізащо лізти Мишкові до живота. Очі в нього широко відкрилися й поволі стали вилазити з орбіт. Він хотів щось сказати, та тільки розкрив чорного як ніч  рота.

- Гм..гм..гм.. – намагався, щось вимовити.

- О! Та він ніби з учорашнього дня нічого не їв. Глянь, землі ніби екскаватором зачерпнув. Ги- ги- ги! - Василько зі сміху покотився на траву.

– Виплюнь трохи!

 Та куди там виплюнути. Глейкий грунт ніби гіпсом склеїв щелепи і Мишко тільки робив марні спроби язиком випхати землю назад, потім  став  довбати у роті пальцем.

- Води йому треба! -  Пожалів товариша Миколка і кинувся до калюжі. Він зняв сорочку, зв’язав рукави і цим ковшем зачерпнув води із придорожньої калюжі. Здивовані мешканці невеличкої водойми: пуголовки й  личинки комарів, кинулись врізнобіч від Миколчиних снастей. Декілька все ж потрапили до сорочки й хлюпалися на дні. Вода швидко витікала через тканину. Коли Миколка простягнув Мишку сорочку, там залишилось кілька крапель і пуголовок із відкритим ротом. Мишко, теж сидів із відкритим ротом і виряченими очима, й був схожий на того пуголовка.

- Пий! – подав Миколка мокру сорочку..

 Тонка цівка полилася до рота.  Мишко спробував ковтнути. грунт із хруском і скреготом проліз у середину.

- Тьху ! – хлопець виплюнув, залишки землі. У животі неприємно завурчало й різонуло, ніби ножем. Мишко став полоскати рота залишками води, викручуючи сорочку. Василько тримався за живіт і качався від сміху.