- Привиди так не верещать. Класно ти в нього влупив.
- Я так злякався, що мені руки й ноги подерев’яніли. Якби не гвинтівка, так, мабуть, там і помер би зі страху. Я ще ніколи не бачив, щоб втопленик ожив.
- Ой, я теж добряче здрейфив, але якби не ти, то я б помер від ручиськ того громили , раніш чим від страху. Він би шию мені враз звернув, такий був лютий. Давай хутчіше до воза й їдьмо додому, бо як нас знайде той горлоріз, тоді вже ми станемо покійниками.
Хлопці пірнули в базар і бігцем відшукали Василькового батька. На возі ще лежав мішок із морквою.
- Тату, їдьмо вже додому! - зразу ж почав насідати Василько.
- Чекай трохи, продам усе й поїдемо, та й гостинців же треба купити.
- По дорозі купимо, в крамниці за містом, там навіть дешевше ніж на ярмарку. А зараз, їдьмо!
- Чого це ви такі налякані, ніби примару побачили? Хваліться вже вашими покупками!
- Тату, їдьмо додому, мені вже від цього міста голова розболілася! - почав скиглити Василько.
- А й, справді, чого тут на сонці пектися, та цим міським ледарям задарма роздавати продукти. Свиням моркву скормлю, а за копійки не віддам!
Батько - запряг гнідого й вони швидко виїхали на шосе, що вело до села.
Розділ 13. Кирпата шпіонка
Налякані зустріччю із громилом Зубом, хлопці декілька днів боялися, навіть, показатись на окраїнах Снежкової гори, а про Пустомитське болото і не згадували. Вони й худобу гонили до Погорілого лугу, хоча трави там не було, а росла одна вигоріла на сонці мичка.
- Може нам про все розповісти дільничному? – знову напосідав Миколка, коли хлопці всілися на своєму спостережливого пункту, який облаштували на старій сосні.
- Хто ж нам повірить? Каменя немає. І про що розказувати: про сліди велетенського звіра, які певне змила гроза, чи може про літаючу тарілку розкажемо, яка пірнула в болото, чи про громилу, що воскрес? Ти б сам в таке повірив? Ото ж бо. Тільки висміють на все село. А які в нас є докази проти тих громил? Професор поранений, чи вбитий, але трупа ж немає. Знайди його зараз на болоті; або затягло мулом, або звір який розтяг?
Бачив по телевізору, як бандитів затримують, а потім відпускають - бо немає доказів? А вже тоді, Зуб нам ноги стопудово повідриває. Ще й Адмірал з пістолем… Сидімо краще тихо.
- А цікаво, чи й той кульгавий Адмірал вижив?
- Я нічому, Миколко, вже не здивуюся. Тут не інакше ті, з літаючої миски постаралися. Слухай, а може й Зуб гуманоїд, через це його нічого не бере?
- Ага, проте кулька із пневматичної рушниці взяла.
- Твоя правда. А твій напис із руки не зник?