- Тепер нас посадили в камеру. Певно, таки будуть робити над нами досліди.

- Нічого, аби добре годували.

- Ну, дурний, вони ж тебе на запчастини розберуть, а потім знову складуть. Тоді ти вже повним ідіотом станеш. Але це на краще, може, вони вирішать, що тут усі такі тупаки й заберуться собі у свій космос.

  Зуб принишк і похнюпився. Перспектива, бути розібраним, намальована партнером, зовсім його не тішила.

Адмірал перестав допікати напарника й став роздивлятися своє тимчасове помешкання, тут було вже не так темно.

- Зубе, піди-но, роздивися, що тут до чого, поки ти ще не розібраний і хоч трохи щось розумієш. Я навіть нарам буду радий, а то лежати на мокрій підлозі не дуже зручно, для моїх ніжних кісточок. Коли провалилися в болото, я  думав - усе каюк. А якщо живі, то щось придумаємо.

Громило зі шрамом, підвівся й хитаючись, пішов обмацувати стіни. Зверху під стелею він помітив вікно, звідти лилось слабке світло. Далі він наштовхнувся на якісь полиці.

- Адмірале, тут повно книжок!

- Вони, що тупі? Думають, ми тут читати будемо - дурні зелені.

Адмірал підвівся й підійшов до Зуба. Очі поволі стали звикати до розсіяного світла, що пробивалося із маленького віконця. Підійшовши ближче, Адмірал намацав ручку дверей.

- Так і є - тюряга. Але замок якийсь не дуже.   -  Кульгавий став ритися в кишенях.

- Зубе, у тебе є відмичка?

- Аякже! – Повеселів велетень, дістаючи «інструмент» із нагрудної кишені порваної сорочки.

- Давай, спробуємо відкрити!

 Адмірал звичним жестом запхнув зігнуту залізячку в замкову щілину. Замок, трохи попручавшись, клацнув і двері відімкнулися. До кімнати влилося свіже повітря.

- Зубе, воля! Що взяли, йолопи зелені? – Кульгавий зробив непристойний жест рукою.  - Адмірала голими руками не візьмеш. Біжімо звідси!

 Вони чимдуж кинулись вгору по східцях. Зуб ще схватив ікону, яка висіла на стіні перед виходом. На дворі вже сіріло.

- Дурню, покинь, а то нас знову загребуть!  - Зуб, із неохотою, поклав здобич у куток на сходи. Вибігаючи, він мало не збив плечем риштування, якими були обставлені стіни. Рештки будівельного сміття й штукатурки посипалися Адміралові прямо на голову, зробивши його, майже, білим.

- Я колись тебе приб’ю! – зло просичав кульгавий бандит.

    Вони вийшли на територію монастиря. Старовинні дзвіниці стояли в дерев’яних риштуваннях.