- От і добре, немає того камінця, немає мороки. А то я цілу ніч не спав. Може і ніякого пораненого Професора не було?

- Ти що думаєш, в нас обох того?... – Василько покрутив біля скроні пальцем.

- Той Професор про якихось чорних, білих плів, певно, із гарячки.

- Знаєш, а я йому вірю. Таки знайшли вони могилу царя, раз камінця дістали. Значить і про саламандр правда. А бандити на болоті, а постріли? Чи живий ще професор? Він би нам все розповів. Давай побіжимо на те місце.

- Тільки без мене, хватить із мене вчорашніх пригод. Тато, знаєш як мене відшмагав за корови.

- А якщо Професор стікає кров’ю і чекає нашої допомоги?

- Ти що, пострілів не чув?

- Все одно, ми повинні пересвідчитися? Я навіть ліки прихопив. – Василько дістав із кишені бинт, флакончик зеленки і якісь пігулки.

- Ну не знаю, мені не дуже хочеться зустрічатися знову із тим шрамистим.

Хлопці, сперечаючись спускалися із сосни, та враз Василько насторожився. Його увагу привернули велетенські сліди, які чітко відбивалися на траві.

- Поглянь-но сюди! Оце-то слід, такого я ще в житті не бачив.

 Друзі схилилися над великим відбитком, якого помітили збоку біля стежки, він мабуть належав, якомусь велетню, бо був втиснений  глибоко в траву. Слід чимось нагадував дуже велику гусячу лапу. Далі в кущах хлопці помітили ще кілька таких же відтисків.

- Сліди йдуть із лісу до дупла, а ось тут повертають назад. Чи не за камінцем Професора приходив цей «гусак-переросток»?

 Миколка тільки шморгнув носом.

- Дивно, але відбиток цього сліду, нагадує мені одну із літер, що світилися в камінці.

- Справді, напис на камінці розпочинався зі схожої літери.

- Ти теж запам’ятав?

- Не тільки запам’ятав, а й ношу той напис із собою. Дивися!

 Миколка простягнув правицю Васильку. На долоні був ніби вигравіруваний загадковий напис із камінця.

- Ти, що, переписав, щоб не забути?