- Згода! Тоді в яку нам сторону?
- Мабуть, сюди!
Хлопці навмання вибрали напрямок і попрямували по загубленому посеред багна шляху. Вони йшли довгою дорогою посеред безкрайого болота. Ні шляхові, ні баговинню, здавалося, не було кінця; а позаду їх, затуляючи обрій і сердито нашіптуючи громом, росла тяжка темно-сіра хмара.
Друзі йшли непоспішливо, обговорюючи свої вчорашні й сьогоднішні пригоди:
- Васю, а як ти думаєш, Професор врятувався?
- Не знаю, я то в нього зброї не бачив, а постріли нам не приверзлися.
- А ще скажи, звідки там «Джип» серед болота? Там же ніякої дороги поблизу. Може він, як амфібія, по воді плаває? А, може, його той великий звір закинув в багно?
- Хто його зна. Із чого б це звіру кидатись на Джипа?
- Вони в нього камінця забрали, от він і розлютився? Я якось фільм дивився, як монстр скарб охороняв. Не дарма ж, слід велетенського звіра схожий на літеру, що висвітлювалися в камені - Миколка глянув на свою долоню – напис був чіткий, хоча на руці присохла багнюка.
- Видно лютий він той звір, раз машину туди закинув.
- Нащо ми брали того камінця? Ще на нас накинеться.
- Не скигли, Колю, камінця у нас немає. Тоді чого б йому на нас нападати? Шкода я фотоапарата не захопив. От сфотографувати б цього звірюку, прикидаєш, як би ми прославилися.
Хлопці зупинилися. Дорога закінчилася, прямо, посеред болота. Було враження, ніби вона спустилась під воду. Іти далі було нікуди.
Розділ 8. Розслідування
Молодий дільничний інспектор поліції - старший лейтенант Максим Онищенко, сидів у задушливому кабінеті й перебирав папери. На столі перед поліцейським лежала невеличка купа скарг і заяв від односельців: дві від баби Євки, яка десять років шукає зниклу корову; ця від Грицька Непийводи - на дружину, що побила його нетверезого; та цієї жінки сам інспектор побоюється, дуже вже крута жінка; ось від Явдохи, скаржиться на сусідських курей, що порозгрібали її грядки; он від Одарчиного Степана на неякісний самогон, який придбав у Калини; ця заява знову на Калину, що торгує самогоном, правда, уже анонімна; тут бійка на подвір’ї Калини.
Максим відклав папери і журливо поглянув у вікно. Хіба про таку службу мріяв він, поступаючи в школу поліції. Сенсаційні розслідування, викриття, погоні – це справжня чоловіча робота. А тут, звичайнісінька рутина, за півтора року служби ніякої нормальної справи, хоча дільниця велика – мало не щодня, три села треба об’їхати.
- Парко щось сьогодні. - Старший лейтенант відчинив закіптюжену кватирку й повернувся до своїх паперів.
«На дискотеці побились двоє молодиків напідпитку » - заява від Сані місцевого диск-жокея.
Через кватирку, гуркочачи як справжній бомбовоз, влетіла здоровенна зелена муха. Вона почала самовпевнено, по-хазяйськи кружляти по кабінету, час-від-часу з розгону ударяючись у шибу, при цьому дзижчання було настільки набридливе, що ніякі, навіть залізні нерви старшого лейтенанта, не могли цього стерпіти. Онищенко декілька разів провів поглядом непрохану гостю, та врешті, йому забракло терпіння. Поліцейський схопив зі столу пару аркушів паперу й полювання розпочалося. Муха виявилася напрочуд хитра й вивертлива. Вона обдурювала старшого лейтенанта, роблячи фігури вищого пілотажу й виходячи із-під його ударів неушкодженою. Переслідування, тривало безрезультатно хвилин п’ять. Та, врешті, Максим застосував усю свою спритність і притиснув супротивницю до шиби. Ще декілька влучних ударів трубкою із паперу й повержена, оглушена муха розповзлася по склу. Поліцейський взяв недобитого супостата й викинув геть за вікно. Тільки тепер він глянув на листок, що тримав у руці. Папір був вимазаний мозком прибитої мухи.
Онищенко заходився зчищати масну пляму. Він розправив аркуш – то була заява баби Параски, яка жалілася, що молодики на Джипі переїхали її найкращу курку-несучку. Баба просила компенсувати їй збитки.