Буріньйон Антуанетта (Bourignon Antoinette, 1616—1680) — автор ряду містичних книжок, не раз зазнавала переслідування за свої релігійні погляди, мала велике коло послідовників, що носили назву «буріньйоністів».
Аббаді (Abbadie Jacques, 1658—1727) — автор богословських книжок, що користалися пошаною протестантів і були внесені католицькою церквою до списку заборонених.
Клеопатра (60—30 до н. е.) — єгипетська цариця. Дочка єгипетського царя Птоломея Авлета. Була відома своєю красою, якою принадила до себе Цезаря, а після його смерті — Антонія.
Ганімед — син троянського царя Троса, був украдений на небо Зевсом, який набув вигляду орла; став улюбленцем Зевса і його виночерпієм.
Іаків — біблійний патріарх, за легендами, домігся хитрощами визнання первородності, став родоначальником єврейського народу. Після таємничої боротьби з Богом дістав ім’я Ізраїля (борець із Богом), звідки і назва «ізраїльтяни».
Зороастр — легендарний східний мудрець і чарівник. Його вчення, згодом викладене у священних книгах, що частково збереглися («Зендавеста»), стало релігією мідян і персів. Відповідно до цього вчення, всі явища пройняті боротьбою двох начал: бога добра та світла — Ормузда, і бога зла та тьми — Арімана.
Альберт Великий, граф фон Больштедт (Albertus Magnus, 1193(?) — 1280) — учений і богослов, відомий своїми знаннями, особливо з природничих наук, що давало привід сучасникам підозрювати його в чаклунстві.
Рожер Бекон (Roger Bacon, 1214—1294) — англійський мислитель, природознавець, філолог, займався також алхімією, зазнавав неласки і переслідувань за свої погляди, що розбігалися з церковною схоластикою.
Тертулліан (Т. Septimus Flaccus Tertullianus, 160—245) — «отець церкви», релігійний філософ, що залишив багато праць, захисник пріоритету віри над розумом, дійшов до твердження: «Вірю, бо це безглуздо».
Св. Августін (354—430) — «отець церкви», знавець античної філософії та літератури, автор капітальних праць з богослов’я, прибічник боротьби з «єресями», послідовний оборонець вигідного для церкви вчення про призначення. Проповідь янсенізму почалася з тлумачення Августінового вчення.
Зенон — візантійський імператор (474—491).
Діоклетіан — римський імператор (284—305).
До Пісні п’ятої
І вісниця Атропи, лихоманка, гидка, кульгава Стіксова дочка. — Атропа, одна з трьох Парк, богинь долі, уривала нитку життя. Стікс — у старогрецькій міфології річка, якою душі померлих переправлялися в пекло.
Марк Аврелій (Marcus Aurelius, 121—180 н. е.) — римський імператор з 161 p.; філософ-стоїк, автор морально-філософського трактату «До самого себе», написаного у формі щоденника.
І два Катони, вороги пороку. — Катон старший (Cato Marcus Portius, II ст. до н. е.) на посту цензора боровся за чистоту римської моралі. Катон Утіцький — внук попереднього, відзначався доблестю і мужністю; зазнавши поразки у боротьбі з Цезарем, він укоротив собі віку.
І добрий Тіт. — Тіт (Titus Flavius Vespasianus, 40—81 н. e.) — римський імператор з 79 p., ще за життя батька брав діяльну участь у керуванні державою; римські історики вихваляли його справедливість і піклування про підданців; після відомого вибуху Везувія, що зруйнував Помпею, зробив розпорядження про допомогу жителям, які врятувалися; йому приписують фразу: «Я втратив день», яку він нібито казав, якщо протягом дня не зробив доброго діла.
...і Ціцерон. — Ціцерон (Cicero Marcus Tullius, 106—43 до н. е.) — видатний римський промовець і політичний діяч, боровся проти зловживань римських адміністраторів, обстоював принципи аристократичної республіки.
Там навіть доброчесний Арістід, Солон правдивий. — Солон (VII—V ст. до н. е.) — афінський законодавець; з його іменем пов’язане встановлення законів («Закони Солона»), що означали перемогу демократії над аристократією. Арістід (VI—V ст. до н. е.) — афінський полководець і політичний діяч, учасник греко-перської війни; був вождем партії, що обстоювала інтереси землевласників і боролася з партією торговельного капіталу. За словами грецьких істориків, був зразком доблесті і патріотизму. Вольтер, садовлячи античних філософів і найбільш шанованих ним політичних діячів у пекло, пародіює християнську традицію, особливо яскраво виявлену у Данте в «Божественній комедії»; згідно з цією традицією, всі ці діячі, незважаючи на свої властивості, повинні горіти у пеклі, як «поганці».
І посміхнувсь лукаво син Франциска. — Франциск Ассізький — засновник чернечого ордену францисканців, що проповідував зречення власності.