А татарин його озирає,

З його насміхає:

«Ой, ти, — каже, — козаче, козаче нетяго! Звідкіля ти розуму набрався,

Що вельми одіжно убрався?

Ой, на що ж ти уповаєш?

Чи на свою шапку-бирку,

Що травою шита,

Вітром підбита,

А зверху дірка?

Чи на свої постоли боброві,

Що шовкові волоки —

В односталь з валу?

Чи на свою сермягу семилатную?»

«Ой татарюга старий, бородатий,

Що твоя одежа зможе?

Ще побачим, кому Бог поможе».

IV

Ой, на полі та й на Килиїмськім,

На шляху битім ординськім,

То не ясний сокіл літає —