— Так, я такий. Проте я і правий також.
Доукс відсунув убік сканер і всівся в отворі відкритих задніх дверцят фургону.
— Продовжуй.
— По-перше, готовий закластися, що він добуде собі інший сканер. — вимовив я, вказавши на прилад, що лежав поруч з ним.
— Ммг.
— Тому, знаючи, що він нас слухає можемо дати йому почути те, що ми самі захочемо. Тобто... — я зобразив свою найкращу посмішку. — хто ти такий і де ти знаходишся.
— Ну і хто я такий? — запитав він, не виглядаючи задоволеним моєю посмішкою.
— Ти та людина, яка здала його кубинцям.
Доукс почав вивчати мене, а потім кивнув.
— Отже, ти хочеш поставити мою голову під сокиру?
— Абсолютно точно. Тебе це не дуже бентежить?
— У нього Кайл, причому він взяв його без проблем.
— Ти будеш знати про його появу. Кайл цього не знав. Крім того, ти в таких справах набагато кращий, ніж Кайл.
Це були безсовісні, повністю очевидні лестощі, але сержант таки на них купився.
— Так, я набагато його краще, — сказав Доукс. — А ти, крім усього іншого, ще й гарний дуполиз.
— Ніякого лизання, — посміхнувся я. — Лише пряма, чиста правда.
Доукс подивився на сканер, що лежав поряд з ним. Потім він підняв очі і подивився кудись на дорогу. Помаранчеве світло вуличних ліхтарів відбивалося у каплях поту, що котилися з його чола. Доукс машинально змахнув краплі. Раніше він так часто і довго не моргаючи витріщався на мене, що тепер я відчував незручність, коли він у моїй присутності дивився кудись йще. Складалося враження, ніби я невидимка.
— Добре, — промовив він, звернувши на мене погляд палаючих відбитим помаранчевим світлом очей. — Так ми і зробимо.
Глава 22
Сержант Доукс довіз мене до управління. Було доволі дивно і неспокійно сидіти з ним в одній машині, тому у нас не знайшлося про що поговорити, і ми мовчали всю дорогу. Я зловив себе на тому, що краєм ока вивчав профіль Доукса. Що взагалі відбувалося? Як він міг бути тим, ким я знав, що він був, і нічого при цьому не робити? Необхідність відкласти на час улюблену гру завжди змушувала мене скрипіти зубами, а Доукс, мабуть, не відчував подібних мук. Ймовірно, йому вдалося очистити свою нервову систему в Ель-Сальвадорі. Цікаво, що відчувають люди, подібні нам, отримуючи благословення уряду? А може відсутність загрози бути спійманим справді все настільки спрощувала?